«ЩЕДРИК» — ШКОЛА, ДЕ ВЧАТЬ РОЗУМІТИ І ЛЮБИТИ МИСТЕЦТВО

Плекають талановиту дітвору в хоровій школі «Щедрик», даючи ґрунтовні знання у різний спосіб. Теорію і практику не тільки хорового співу опановують  у стінах закладу, який було відкрито 1 вересня 1991 року, на зорі проголошення Незалежності України. До слова, на той час в Україні існувало тільки декілька шкіл такого типу. Тоді ж Лідія Миськів, викладач вищої категорії, викладач-методист, одна із засновників хорової школи «Щедрик», відкриває тут клас акторської майстерності та театр-студію «Подих Мельпомени».

На жаль, цієї унікальної й працелюбної жінки,  сценаристки, авторки і постановниці, журналістки вже немає, та як би пафосно це не звучало – справа  її життя живе. А продовжує вчити хлопчиків і дівчаток акторської майстерності Надія КУЛИК.

У свій час вона закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка за фахом – філолог-фольклорист-музиколог. Десять років працювала директором Народного дому с. Дуліби, де постійно організовувала різні заходи.

Люди, дотичні до сфери культури, чи ті, хто полюбляє відвідувати мистецькі заходи Стрийської громади, бачили неодноразово пані Надію у складі Народного театру української пісні «Намисто». От після чергової репетиції цього чудового колективу ми і зустрілися з нею в Народному домі Стрия.

– Ваша робота у «Щедрику» співпала з ковідним роком і початком повномасштабної вій­ни. Чи не було побоювання, що нічого не вийде?

– Насправді, мені було нелег­ко. По-перше, я прийшла на по­саду людини, яка стала легендою «Щедрика», засновницею класу акторської майстерності й театру-студії «Подих Мельпомени» Лідії Миськів. На мені лежала велика відповідальність. Та крок за кро­ком я разом з учнями вчилася й опановувала те, що до цього не робила. Приймаю усі виклики сьогодення. Під час епідемії ко­ронавірусу пристосувалися до дистанційного навчання. Врахо­вували всі нюанси й не завжди складений розклад індивідуаль­них занять співпадав з можливіс­тю дітей виходити в інтернет, тоді я підлаштовувалася під їхній гра­фік. Найважче було організувати групові навчання. Але і це ми подолали. Значно важчим для нас став минулий рік, коли розпочалася повномасштабна війна. Чимало учнів виїхало за кордон та їхнє бажання займатися долало відстані й навики занять онлайн у цьому стали в нагоді. Почали опановувати нові форми роботи. Записували відеоролики, монтували й таким чином вихо­дили цілісні театральні сценки. Так «провели» Шевченківське свято у 2022 році.

Знаючи своїх учнів, я підбираю індивідуально поезію для декла­мування, й хто продовжує пере­бувати за межами країни, запи­сують виступи на відео. А також мої вихованці брали участь у загальноміських святах, напри­клад, до Дня Героїв,  Бандерівсь­ких фестин. Попри все, працюємо і залучаємо дітей до виступів на різних мистецьких майданчиках. Таким чином, вони звикають до сцени, глядачів і отримують розу­міння радості від того, що дару­ють іншим свій талант.

Учні хорової школи «Щедрик» і в тому числі мої юні актори,  ви­ступали з двома благодійними концертами, де збирали кошти на ЗСУ. В жовтні 2022 року в храмі Володимира і Ольги з патріо­тичною програмою, а 25 грудня –  в храмі Успіння Пресвятої Бо­городиці з різдвяною програ­мою. Всі зібрані кошти передали нашим захисникам. Діти підтримують поранених у шпиталях, передаючи для них мотиваційні малюнки. Пишуть листи підтримки і пошани героям на передову.

– Чи розмовляєте з дітьми про війну на заняттях?

– Ця повномасштабна війна зачепила всіх, і наймолодших українців також. У нас були дітки минулого року з числа вимушено переселених осіб, які приїхали в Стрий з місць, де велися жорстокі бої, зокрема з Києва, Запоріжжя. Маємо свій досвід спілкування з ними. П’ятирічна запоріжчанка і 12-річна киянка органічно увійшли до нашої театральної спільноти. Обидві талановиті й по-своєму розповідали при знайомстві, хто вони і чому вони тут, а не вдома. Багато торкалися теми війни. Манюні із Запоріжжя тато війсь­ковий і вона часто розповідала про нього. Маргарита – киянка, дуже талановита й відповідальна дівчинка. 1 березня вона з бать­ками виїхала до столиці, але ми готували Шевченківське свято і в неї була одна з головних ролей у виставі – мати Тараса Шевченка.  І 17 березня, коли було запла­новане свято, вона спеціально приїхала з рідними, щоб виступи­ти в Стрию. Захоплююся такими людьми. Ми й досі з нею під­три­муємо спілкування, цікавиться, чим ми зараз займаємося, над якою виставою працюємо. Дуже приємно, коли учні сумують за своїм викладачем.

– Надіє, на чому робите акцент у своїй роботі?

– Зазначу, що робота у На­родному домі дуже багатогранна. Ми мали багато гуртків і один з них – це театральний. Там мені до­велося працювати і з дітьми, і з дорослими, тому певний досвід, багаж знань мала. У «Щедрику» не гурток, а школа акторської май­стерності, де навчання більш конкретне й детальне. Працюємо над дикцією, інтонацією, жеста­ми, мімікою, над вмінням поводи­тися на сцені. Вчимо дітей долати внутрішні  страхи  публічного ви­сту­пу, сором’язливості. Вчимося висловлювати і демонструвати  свої емоції чи навпаки – прихо­вувати. Одне слово, навчаємо володіти своїм голосом і тілом, а це ніщо інше, як акторська гра. То­му наші уроки проходять у формі гри.

– Якого віку дітей вже можна навчати акторської гри? 

– До нас приходять діти з 6-7 років і навчаються паралельно з опануванням мистецтва хорового співу чи гри на різних музичних інструментах. З наймолодшими урок у форматі забави підходить якнайкраще. Працюємо багато зі скоромовками, з артикуляцією, вправами на дихання і наступний етап – ляльковий театр. Діти просто на очах відкриваються, коли перевтілюються у своїх персонажів. Першочергово даю самостійно вибрати собі того ге­роя, який найбільше подобається їм. У нас завжди багато імпро­візації. Таким чином учні прояв­ляють себе, фантазуючи, стають співрежисером чи автором неве­личкої сценки. Більше того, авто­ром і виконавцем, актором-ляль­ководом. Такі заняття до душі як наймолодшим, так і найстаршим вихованцям «Щедрика».

– Яким чином удосконалюєте свій професійний ріст ?

– Буду з вами відвертою, я постійно навчаюся, готуючись до кожного заняття. Повсякчас пе­ребуваю у пошуках чогось нового. Багато працюю в інтернеті, читаю й студіюю спеціальну літературу з акторської майстерності для того, щоб підібрати нові вправи на дихання, артикуляційної гім­настики, розвитку дрібної мотори­ки рук. Використовую прийом поєднання вправ з читанням віршів. Це покращує пам’ять. Одночасне декламування і жес­тикуляція допомагає володіти тілом на сцені.

– Як відбувається відбір до кла­су акторської майстерності?

– Діти, які розпочинають на­вчання у хоровій школі «Щедрик», додатково обирають собі ще один вид мистецтва, який пропонують наші викладачі, й зокрема, ак­торську майстерність. Моє гли­боке переконання, що немає не та­лановитих хлопчиків і дівчаток. Потрібно допомогти талантові відкритися. Наприклад, до нас приходять діти з вадами вимови, відповідно мають певні комплек­си. Підбираю такі вправи, що коригують недолік. Є реальні випадки, коли вимову вдавалося відкоригувати й дівчинка чудово впоралася з однією з головних ролей під час виступу. Дикція, інтонація – це те, чого можна на­вчити.

Відповідаючи на ваше запи­тання, зазначу – основний напря­мок школи «Щедрик» – це хоро­вий спів. Два рази на тиждень діти займаються у хор-класі, плюс соль­феджіо і два рази на тиждень – індивідуальний напрямок. Хто обирає вокал, а хто акторську майстерність, той двічі на тиж­день займається індивідуально в обраній студії. Окрім того, напри­кінці тижня у нас є одне групове заняття з акторської майстернос­ті. Тут ми вже разом працюємо над інсценізаціями чи виставами. Робимо зведені репетиції.

– Важче працювати індивіду­ально чи проводити групові за­няття?

– І те, й інше відповідально. Групові деколи дітям цікавіші. Ми теж робимо різні вправи на вза­ємодію. Вчимося співпраці з партнерами по сцені, не боятися один одного, комунікувати. Даю їм завдання грати когось з колективу, перевтілитися, скопіювати ходу, манеру спілкування. Дуже подо­бається гра «дзеркало». Діти стають одне навпроти іншого, показуючи якийсь жест, а той, хто навпроти, має його відтворити. Групові заняття дають можливість розкритися кожній особистості, згодом їм легше спілкуватися з однолітками і в побуті. Помічаю, як позбуваються комплексів, зна­ють, що, де доречно сказати, а де краще стриматися. Це дуже ціка­вий процес перевтілення, особис­того росту.

– Скільки дітей нині займаєть­ся у вас акторської майстерності?

– На даний час 12 дітей. З серп­ня розпочинається набір у хорову школу «Щедрик», тому з нетер­пінням очікую поповнення і у на­шій невеличкій акторській роди­ні. При бажанні ті, хто прозайма­лися, наприклад, вокалом кілька років, також можуть додатково обрати одну годину акторської майстерності. В результаті дити­на отримує диплом про закінчен­ня навчання з хорового співу і акторської майстерності.

– Як підбираєте репертуар?

– На початку кожного семестру ми з викладачами напрацьовує­мо план роботи. Є певні свята, до яких ми завжди готуємося. Зо­крема, свято Миколая, Різдво, Шевченківське свято, День Мате­рі. Між тим, є пам’ятні дати, чи інші свята, й кожен викладач готує те­матичні заняття. Згадаю, як ми цьогоріч на Великодні свята під­готували з наймолодшими щед­ренятами 1 року навчання, які й не займаються акторською майстер­ністю, цікаве дійство. Мої вихован­ці демонстрували сценку «Пас­хальне яєчко», а інші співали чи були також задіяні у міні-виста­ві.

Восени готуємо виставу «Лісо­ва школа». Це буде спільна робо­та з хористами, бо, за задумом – це мюзикл, де звучатиме багато пісень. Тут взаємодію з іншими викладачами. Я працюю зі сло­вом, колеги підбирають пісенний репертуар, музичний супровід.

– Ваші вихованці цьогоріч у часі Різдвяних свят відвідали Стрийську міську раду й засі­вали не тільки у кабінеті місь­кого голови, а й у інших праців­ників ради. Як налаштовували їх на виступ, чи було розуміння, де вони побувають?

– Це були наші учні 1 року на­вчання, хлопчики, які на той час тільки півроку прозаймалися у хоровій школі «Щедрик». Вони вивчили віншування, колядки і особливого хвилювання у них я не помітила. Навпаки, їм було цікаво. Жодного разу слова не забули й раділи солодким гостинцям.

– Робота з дітьми цікава тим, що можна багато чого навчити­ся у них. Що берете від спілку­вання з ними?

– Вони всі такі різні. Кожен зі своїм характером, типом тем­пе­раменту. Хтось більш відкритий, а хтось – замкнутий. Хтось хоче багато похвали і ласки, а хтось навпаки – стриманий і мовчазний. Шукаючи підхід до кожного, вчу­ся десь зіграти строгість, дру­желюбність, а колись і «включаю» маму, бо потрібно пожаліти, ви­слухати.  Від кожного беру щось, а навзаєм віддаю своє тепло, розуміння. Навіть маючи план індивідуальної роботи з кожною дитиною, він проходить по-іншо­му. Навіть, якщо це одна і та ж тема, її по-різному сприймають, реагують, різні запитання ставлять. Цей процес дуже цікавий й нага­дує суцільну імпровізацію.

У «Щедрику» діти знаходять багато друзів і поспішають з року в рік на заняття, щоб зустрітися з ними та поспілкуватися з викла­дачами, які, зазвичай, також стають друзями для своїх вихо­ванців. Я відносно недавно пра­цюю тут, але вже відчуваю, що «Щедрик» це не просто робота – це велика родина. Діти, виходячи з нашої школи, зовсім по-іншому дивляться на світ. Вони розуміють і цінують мистецтво, у них шир­ший кругозір, з’являється віра у себе, стають ініціативними й ко­мунікабельними. Загалом, твор­чо дивляться на світ і чимало дітей обирають майбутню професію у мистецькій сфері.

Наталія КАРПЕНКОВА.