Люди – як книги: кожна неповторна, кожна зі своєю історією, і щоб її прочитати, треба мати час. І бажання. А ще – слід не пропустити найцікавіші сторінки… Бо кожна людина – то цілий Всесвіт! І в кожного в житті є такі цікаві події, що заслуговують окремих історій…
Ходить по Стрию на перший погляд непримітна жінка – Оксана Мельник. Така ж, як багато інших стриянок. І, напевно, мало хто знає, що вишиття в Успенській церкві – нашому катедральному храмі – це справа її рук, як і хоругви, і вишивані образи, і обрус з «Тайною Вечерею» на центральному престолі… А ще чимало вишиття в церквах району, і не тільки району – теж справа її рук. А ще вона – чудова майстриня автентичних авторських прикрас з натурального каменю і різноманітних металів… А ще – одна з десяти тих, хто в далеких 90-их відроджував «Пласт» на Стрийщині…
А ще – саме її мама Богдана Гавришок пошила той синьо-жовтий стяг, який вперше в Україні у Стрию свого часу підняли над державною установою – Стрийською міською радою у далекому 1990 році і про який тепер відомо цілому світу…
Тоді навіть тканину було важко знайти, бо матерія потрібних кольорів і потрібної якості «дивним чином» зникла з прилавків магазинів, і зрозуміло було, чому: відповідні «органи» перестрахувалися, бо знали що назрівають мітинги і треба наших національних прапорів… КДБ не дрімало… Більше того – моніторили тих, хто питав про таку тканину. Ризикувала не тільки моя мама, ризикувала й знайома з райспоживспілки, яка таки на свій страх і ризик допомогла нам з тканиною… Ось на цій швейній машинці і пошився той перший прапор, що став історією не тільки Стрия, а й України. Не буду згадувати прізвищ тих, хто відмовився від цієї, здавалось би, такої простої, але небезпечної роботи, хоч наче й були настроєні прогресивно. Були й такі, що могли «продати»… Як свого часу продали нас, як куркулів, новоприбулим москалям. А хто продав? Свої ж продали. Але то таке…
Багато різного було в житті – таких справ, що наче й непомітні, але бралася робити, коли треба було конкретної допомоги. Як-от з буквами на «Капличці-пантеоні жертвам комуністичного терору 1939-1941 років» на Стрийському цвинтарі – напис «Пом’яни їх, Господи, в царстві Твоїм». Проект був розроблений і будівництво каплички розпочалося, але мало хто знає, що форми для букв, на які зараз дивиться кожен стриянин, робилися Оксаниними руками з гіпсу в міському Будинку працівників освіти, де вона тоді працювала…
Сміялася, згадуючи:
Зайшов до нас Віктор Степанович (Романюк – прим. авт.) та й завмер від здивування: що то, ремонт чи що? Що тут все в гіпсі? А спробуй тут по-іншому, коли ніколи такої роботи не робила! І вважати треба було, бо гіпс – крихкий матеріал, щоб форми не покололися. То не те, що тепер, коли є суперклей 505…
Пані Оксана – історик за фахом (одразу після школи закінчила Львівський державний університет) з ще однією паралельною професією – археологія. Може тому закоханість в натуральні камені завжди була їй близькою і спонукала здобути ще одну освіту – саме з обробки натуральних каменів та створення з них прикрас. Уже в цілком зрілому віці в Закарпатті, в Ужгороді. Вивчала дизайн, текстиль та народні промисли в Закарпатській академії мистецтв (1996-2001роки). Це її друга вища освіта. Спеціалізація – дизайн і мистецьке оформлення натурального каміння.
Більшість знає, що, окрім багатолітньої роботи з вишиванками, я маю ще одне так би мовити хобі. Дякуючи синові, до речі – теж студентові історичного факультету, останнім часом пригадала давнє – і ми пірнули у світ каменів та кристалів з головою. Микола мені в цьому допомагає. Як, до речі, й у вишиванні. А ще – вміє розробляти схеми вишивок ікон, переводячи їх в хрестик.
Як уже згадувалося – все вишиття в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці – справа вмілих рук пані Оксани. А це і хоругви, і шість комплектів вишивок на всю церкву: окремо – до Різдва, до Великодня, на Великий піст, а ще – «Трійця», «Богородичне», і шостий комплект – вишивка шовком. А ще – великий обрус з «Тайною вечерею» на основному престолі. До речі, останній виконала за… три місяці. Але то була дуже напружена робота. Нині закінчує замовлення для церков у Роздолі і Довгому. А сорочок, скатертин, серветок, рушників на замовлення – то вже й лік загубила. Є її роботи і за кордоном.
А от створення прикрас вважає не роботою, а розрядкою, своєрідним відпочинком для душі. Як сама сказала – хобі. Хоч – на професійній основі, але це насамперед – Творчість!
Теж цікаво про це розповідає:
При створенні прикрас вчили нас враховувати навіть психотип замовника. Є замовниці «мотрони», які несуть себе «по-панськи» – повільно і поважно, є «аристократки». А є – як вітер! І для таких при виготовленні прикрас треба враховувати значно більший запас міцності, – посміхається: – бо на них все «горить»! Знаю одну таку любительку вишиванок і прикрас з натуральних каменів. То на коралі для неї ставлю додаткові затискачі. Бо вона – як вітер.
До речі, хочу дати пораду тим, хто шукає, мріє, планує – і в результаті зупиняє свій вибір на офіційному сайті, бо «так надійніше». Аргумент: «я не буду купувати вироби ручної роботи,бо то ненадійно, дорого і хто-зна, хто та як їх робив…». В результаті ви отримуєте БРЕНД за немалі гроші і з бонусом «справді – невідомо, хто і як це робив». Знаю з власного досвіду, що майстри, котрі виготовляють будь-які вироби (намиста, браслети, вишиванки, картини), вкладають у роботу душу, окрім витраченого часу. І, зрештою, в процесі спілкування твориться Ваш індивідуальний виріб, що називається «з Вашою родзинкою». Та і про ціну можна домовитися. Для прикладу, у себе на сторінці в фейсбук публікувала фото брендових браслетів українського виробництва, навмисно не вказуючи, чиї вони. Цього багато, але знаю, що такої ж якості та дизайну речі, безпосередньо виготовлені у майстра, для вас будуть вартувати значно дешевше.
Про прикраси може розповідати багато і цікаво: про різні камені, породи, метали, про те, що до чого пасує і як вони обробляються, що означають і чим «живуть». Вміє їх чистити і «оживляти».
…Згарди, натуральні камені, українські обереги, сакральна вишивка… Що може бути цікавішим? Але, на жаль, і тут знаходяться шахраї від творчості.
Дивується нечесним, м’яко кажучи, сайтам в інтернеті:
Ну як може намисто з трьох разків натуральних коралів коштувати 225 гривень?! Уже сама ціна має насторожити, що то не натуральний корал. А деколи навпаки – ціни страшенно завищені, як-от за декілька намистинок аквамарину на браслеті хочуть мало не 5000 гривень! Це теж несправедливо. І, звичайно ж, не можу змиритися, коли применшують цінність авторства робіт. Крім собівартості якісних матеріалів, за що несу відповідальність, слід враховувати і авторський пошук. Коли виготовляю свої роботи, то підходжу до цього творчо: враховую характер, настрій, смаки замовниці чи замовника, бо роблю і чоловічі прикраси (до речі, чоловіки люблять замовляти браслети).
Інколи ідея виношується довго, інколи приходить одразу, але завжди бачиться мені майбутня власниця прикраси, і сама прикраса асоціюється з нею. Спершу розробляю ескіз, підбираю матеріал. Тоді узгоджую з замовницею.Буває, що замовники повністю покладаються на мій смак, буває, що шукаємо спільне рішення. По-різному. Адже це – творчість. А «сировину» беру лише у перевірених постачальників. Як і майстри по металу, в яких замовляю оригінальні речі – теж перевірені роками співпраці. Відповідальність, чесність і акуратність – у творчості без них теж ніяк. Це у мене – від мами.
Горда тим, що мама її з роду Мазепи.
Мама моя була чудовою кравчинею і закрійницею: мала п’ятий «швейний» розряд з правом закрійництва. А ще була дуже акуратною і прискіпливою. Тому її вироби цінувалися не лише за вишуканість, але й за якість.
Цю акуратність і відповідальність у роботі, яку перейняла від мами, закріпив у її характері… «Пласт». Саме так! А може навпаки – у «Пласті» пригодилися ці її важливі риси характеру. Адже Оксана Мельник – одна з тих десяти, які стояли при витоках відродження «Пласту» на Стрийщині, а можна сказати – й на Львівщині – в тих далеких 90-их. Але тут ціла окрема історія.
У збірнику «Стрищина: шлях до волі» Михайла Мандрика в розділі «Відродження «ПЛАСТУ» читаємо: «Стрийський «Пласт» третього покоління (перше покоління – 1912-1919 р.р., друге – 1920-1930 р.р., а в підпіллі – до 1944 р.; третє почалось в 1990 р.) зародився в надрах молодіжної організації «Паростки». У «Паростках» на початку 1990 року залишилась частина молоді, що не хотіла виходити з організації: Олег П’ясецький, Іван Нагірний, Оксана Поляк, Оксана Мельник, Василь Чабан, С. Павловський та інші… Єдине, що їх тримало – це віра в необхідність праці з дітьми, молоддю. Активних дій у цей час не було. Зареєстрували статут, домоглися сякого-такого приміщення на вулиці Руській. Десь у той час потрапила їм до рук інформація про «Пласт». Почули про цю організацію від старших людей. Мета «Пласту» і «Паростків» збігалася, тому О. П’ясецький виходить, нарешті, на Олеся Криськіва, нашого земляка, який очолював у цей час Львівський «Пласт». Він запросив стриян на установчі збори «Пласту» в Брюховичі. Звідси все і почалося.
Перші зібрання пластунів відбувалися у домівці «Паростків» на вулиці Руській. Потім, коли члени «Паростків» стали членами «Пласту», обміняли це напівпідвальне приміщення на таке ж по вулиці Миру (тепер С. Бандери). Тут практично розпочав свою роботу Стрийський «Пласт». Офіційною датою відновлення Пласту в Стрию можна вважати 29 червня 1990 року, коли відбулися установчі збори. На цих зборах прийняли статут, обрали провід. Першим станичним був обраний Микола Ханас. У березні Стрийський «Пласт» брав участь у першому з’їзді пластунів України у Брюховичах (перший етап), а в жовтні – у Моршині (другий етап). Після з’їзду почали налагоджувати роботу в гуртках згідно з пластовими приписами. Значною подією в житті пластунів Стрия стало заприсяження семи перших виховників – 22 січня 1991 року, у річницю Злуки. З цього дня пластова група Стрия дістала право на офіційний статус станиці. У цей день були заприсяжені Микола Ханас, Олег П’ясецький, Василь Щекун, Іван Нагірний, Роман Торкало, Ігор Мачоган, Оксана Поляк. 7 липня 1991 року на горі Сокіл біля с. Підлютого присягли на вірність «Пласту» Володимир Олексин, Оксана Мельник, Ірина Пайончківська та Леся П’ясецька» (с.с. 325-327).
Отож, Оксана Мельник була в першій десятці тих, хто відроджував «Пласт» у Стрию.
Добре пам’ятаю своє заприсяження, – згадує пластова сеньйорка пані Оксана. – Ніч. Карпати. Факели. Пластова оселя. Осмолода (Франківщина). Гора Сокіл… Це у серці на все життя. А вже потім були вишколи для виховників, пластові табори різних років. До речі, гора Сокіл на початку минулого століття була передана Андреєм Шептицьким у власність «Пласту» за 1 злотий. Для мене, як і для всіх пластунів (а колишніх пластунів не буває), «Пласт» – не тільки організація. Це – спосіб життя. Це наша ментальність. І не інакше. Тому сьогодні наша молодь така сильна. Тому ми здатні протистояти ворогу!
А мені згадався пост пані Оксани у фейсбуці при чергових страшних кадрах москальських бомбардувань: «Я не буду писати багато… Скажу тільки одне – запам’ятайте ці кадри. Запам’ятайте усі, кому весело, хто далеко і впевнений: «до мене не долетить», хто думає: «та то вже ВСЬО, по войні»… І це буде тривати доти, поки усі не зрозуміють, що Земля – наш спільний дім. Поки не зникнуть ті, хто реагує за принципом: «добре, що то не у мене, а сусіди нехай з цим самі розбираються». Тут можна казати і писати багато… Не буду. Просто дивіться і пам’ятайте… І на цьому КРАПКА, бо зараз мене певно розірве, от тільки не знаю – від жалю чи злості…». Молиться і тримає себе в руках. І працює. Творить прекрасне. Бо це – Україна. Бо це – наше майбутнє.
Усі, хто мене знає, хто працював зі мною безпосередньо, не дадуть збрехати. Мій девіз – приймаючи рішення, потрібно усе зважити, а тоді відважно і впевнено крокувати до мети.
А мені згадалося інше: замріяний погляд пані Оксани в Долинському краєзнавчому музеї «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів. Її постать біля ткацького верстата, і як її пальці ніжно гладили дерев’яний човник.
У нас вдома був такий верстат, я його пам’ятаю з дитинства. Колись на ньому ткав мій прадідусь Михайло Мазепа. А потім, коли прийшли москалі, усе це пропало. Як добре, що відроджуються наші ремесла, наше прикладне мистецтво. Бо наш одвічний ворог буде переможений. І розквітне Україна усіма барвами веселки – у своєму споконвічному мистецтві. У своїх прадавніх ремеслах, в талантах своїх, таких обдарованих дітей – УКРАЇНЦІВ!
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ. Фото автора.