О НІ, МІЙ СВІТ НІЯК НЕ ЧОРНО-БІЛИЙ
Життя непередбачуване. У цьому переконалася Ольга МАКСИМЕНКО (на фото), коли повномасштабна війна змінила долю мільйонів людей і її також. Уродженка Дніпра до Стрия приїхала у березні 2022 року, отримавши статус внутрішньо переміщеної особи у свої 65 років.
Вона закінчила медичний інститут у м. Дніпрі (тоді Дніпропетровськ). За фахом – лікарка епідеміологиня-гігієністка.
Майже все життя прожила у м. Запоріжжі. Займалася санітарною просвітою населення, працюючи в обласному Центрі Здоров’я. Була волонтеркою декількох громадських організацій, зокрема заснованого УКУ у Запорізькій області соціального центру «Проміння», де працювала
з дітьми, підлітками та молоддю із соціально проблемних верств населення.
У Стрию стала активною членкинею Університету Третього Віку – громадської організації Стрийщини, зокрема Групи творчо обдарованих особистостей. Пропонуємо деякі думки О. Максименко у віршованій формі. Раніше пані Ольга писала російською мовою. Один з її віршів переклала стрийська поетеса, учасниця Університету Третього Віку, керівниця літературного гуртка Теодора Савчинська-Латик.
СВІТ ДУШІ
О ні, мій світ ніяк не чорно-білий.
І годі змарнувать його війні,
Бо маками зажевріли могили,
Й серпанком сяють айстри, як вві сні.
Його дитячі ручки розмалюють,
А ще мрійливі погляди юначі.
І кольорами Перемоги розхвилюють…
Мій світ – знамена у руках козачих!
Вже скоро рідним степом, як в шуліки,
Мій погляд знову в далечінь полине,
Бо у душі поєднані навіки
Мій світ – поезія і Україна.
Липень 2022 р.
* * *
За що мене, доле, так тяжко караєш,
Чому я не можу здолать перепон?
Чому мені знову ти крила втинаєш,
Як інші злітають – лиш стежу з вікон.
Навіщо дала ти мені тії крила,
Які до зірок мене здатні нести?!
Та бачу навкруг лиш негідності рила,
Нудьгу і багнюку довкіл даєш ти…
То доки ж я поратись буду у справах,
Що, наче смола, убивають життя?
Коли ж мені стати
дозволиш у лавах,
Чий шлях у майбутнє
й нема вороття?
Дорослі і сильні уже соколята
Готові злетіти з старого гнізда.
Пусти ж мене, доле, я мушу злітати,
Хай Слово відкриє застиглі вуста.
Моя Україна, мов Фенікс священний,
Уже відродилась із крові й пітьми.
Лежить її шлях у світи незбагненні –
Із нею до щастя злітаємо ми!
2002 р.
ГЕТЬ ВІД МОСКВИ !
Знайшлись розумники,
що взялись запевняти –
З якоїсь наче вилізли імли –
Мовляв, що допоможуть стрес
знімати
Ті «мати», що з кацапом приповзли.
Схотілось, бачте, «пару випускати»!
Куди ж бо зайдемо орди шляхом,
Що здатна лише красти, убивати,
Й плюватись гидким брудом
і лайном?!
Бо людське слово – то велика сила,
Веде до світла, правди і добра.
А лихослів’я підштовхне в могилу –
Паплюжить душу й сили відбира.
Ми – рід козацький! Пращурів дорога
Нас поведе до славних перемог…
То ж вибирай, якою йти до Бога?
І пам’ятай, що СЛОВО – то є БОГ!
Липень 2023 р.
Творча трансформація Ольги Максименко очевидна. Бажаємо їй нових поетичних здобутків і власної збірки віршів, які знайдуть свого читача.
Наталія КАРПЕНКОВА.