ЯКІСНА ОСВІТА ДАЄ БІЛЬШЕ МОЖЛИВОСТЕЙ

Напередодні 1-го вересня поспішаю до рідної альма-матер. З трепетом у серці ступаю на шкільне подвір’я. У коридорі запах фарби, тривають останні приготування до нового навчального року. Кабінет директора на тому ж першому поверсі. Тепер це Стрийський ліцей імені Андрія Корчака, а в часи мого навчання ЗОШ № 2.

Втамовую хвилювання від спогадів про безтурботне шкільне життя. У кріслі керівника мене зустрічає Ірина Богданівна СЬОМАЧОК. Директоркою навчального закладу її призначено у 2021 році. За фахом математик. Педагогічний стаж майже 30 років. Темою нашої розмови буде  реформа освіти у воєнних реаліях.

Зараз у ліцеї  навчається по три 2-х, 3-х, 4-х, один 6-й, чотири 7-х,   чотири 8-х, три 9-х, сім 10-х, і чотири  11-х класи. Загалом  32 класи. При потужності навчального закладу у 820 дітей за парти сідають цьогоріч  877.

Педагогічний склад ліцею: 74 педагоги, зокрема, 54 –  мають вищу кваліфікаційну категорію, 11 – першу категорію, 1 – другу категорію, 10 – категорію «спеціаліст», 1 учитель має звання Заслужений вчитель України, 6 – педагогічне звання «учитель-методист», 27 – «старший учитель».

– Ірино Богданівно, Ви очо­­ли­ли педагогічний колектив однієї з кращих шкіл нашого міс­та у нелегкий період пандемії ко­ронавірусу й початку повномас­штабної війни. З якими викли­ками, насамперед, довелося справлятися?

– Насправді маю честь очо­лювати колектив цієї школи два роки. Я прийшла сюди на посаду в рік карантину, коли ми вчилися дистанційно, а в лютому розпо­ча­лася повномасштабна війна. І це своєрідна червона лінія «до» і «після». Війна  мала свої виклики, свої емоції,  на жаль,  темні емоції й діти це переживають важко, а вчителі, які мають емоції залиша­ти за порогом класу, також лю­ди. Тим паче, що у багатьох моїх ко­лег служать близькі: батьки, чо­ловіки, брати тобто це все на­кла­дало свої певні  емоції. Рік війни мав безліч викликів, але головним – це була безпека. Ми терміново звільняли наше пристосоване укриття, в якому може вміститися, на жаль, тільки частина наших учнів. Тому були вимушені пра­цювати у 2 зміни,  але для нас була визначальною якість освіти, яка і так трішечки зникла через рік карантину, що вніс свої корективи в навчальний процес.

Ви знаєте, так складається на­ша освіта в Україні, що людина може здобути кілька вищих освіт, а от шкільна освіта один раз на все життя. А тому вона має бути якісною, бо другої спроби в дити­ни немає. І, напевно, саме цим бу­ло продиктоване те, що назріла реформа старшої школи. Про те, що наша школа стане ліцеєм, нам повідомили у січні 2022  року,  тобто, за місяць до війни. Далі все, як у підручнику – це  викликало спочат­ку несприйняття,  потім ґрунтовне обговорення і, зрештою, і до сьо­годні є певні побоювання. У школі № 2 завжди початкова ланка перебувала на високому рівні. На­ші вчителі, направду, фахівці-професіонали мали добру славу й у нас завжди були переповнені початкові класи.  І раптом  у нас не буде початкової ланки… Для ко­лективу це прозвучало боляче,  тому що це невід’ємна частинка орга­нізму школи. Вчителі старшої лан­ки сприйняли це більше з ро­зумін­ням.

Зауважу, що реформа виник­ла не минулого чи позаминулого ро­ку, вона виникла давно, ще тоді, коли був прийнятий закон і коли почалася побудова Нової україн­ської школи (НУШ). НУШ  це ж не початкова школа, а це реформа усієї системи. Це інші стандарти, інші підходи,  це інша кількість ро­ків навчання. А , відповідно, якщо інша кількість років навчання, ді­ти, які зараз приходять у 6-й клас у  10-ому класі вже мають навчати­ся за відповідними стандартами ліцею й профільної школи. Зараз триває до цього підготовка.

– Розкажіть про відмінності ліцею від школи.

– Цьогоріч вже вдруге ми набираємо профільні класи. Минулого року їх було чотири одинадцятих класи, з них один філологічний, де на поглиблено­му рівні вивчалася українська мова, один історичний клас, де на поглибленому рівні вивчала­ся і українська мова, й історія Украї­ни, та два   математичних класи.

Цьогоріч за поданими заявами у нас вже 193 десятикласники – це 7 великих класів і вони також мають своє певне профільне спрямування. Два класи з поглиб­леним вивченням української мо­ви з достатньо великою кіль­кістю на англійську мову, оскіль­ки до нас прийшло багато дітей з 4-ої спеціалізованої  школи з по­глиб­леним вивченням іноземної мови. Один клас чисто  матема­тичний, там, де 9 годин математи­ки й серйозно визначені діти в майбутньому вивчати матема­тич­ні науки. І є клас з поглибленим ви­вченням алгебри і збільшено го­дини на викладання інформа­ти­ки. Ви не здивуєтеся, якщо я ска­жу, що там переважно хлопчики і це наші майбутні айтішники, про­грамісти, які чітко визначилися, ким вони хочуть стати. Крім того, у нас є клас поглибленого вивчен­ня історії, але українська мова там також вивчатиметься поглиб­лено. І два класи, де на про­філь­ному рівні вивчається українська мова та збільшено кількість годин математики. Ці учні ще не до кінця визначилися з майбутньою про­фесією. На превеликий жаль, у нас було тільки 7 заяв на біологію, тому клас біологічного профілю відкрити не змогли. Але задо­вольнили і ці потреби дітей.  У нас будуть відповідні факультативи, де вивчатимуться  біологія і хімія. Ми вже говоримо про співпрацю з Львівським національним уні­верситетом, у них прекрасні ла­бораторії, де ми могли б прово­­ди­ти практичні заняття, приїжд­жа­ти до них, і управління освіти йде нам назустріч й допоможе  організувати ці поїздки на кафед­ри біології.

– Як Ви вирішували кадро­ве питання? Куди поділися вчителі молодших класів і чи не бракує педагогів старшої ланки?

– На даний час кадрове питан­ня надзвичайно важке. Ми не на­бирали цього року перший клас. Наші вчителі мали змогу за на­явності вільних місць перейти у школу № 1, де набирали першач­ків. Війна внесла свої корективи демографічного плану і, наскільки мені відомо, там набрано  5 класів з першачками. Тому тільки один наш вчитель зміг перейти на ро­бо­ту в початкову школу № 1. Два  вчителі наразі залишаються пра­цювати в ліцеї на посаді асистен­та вчителя і вихователя ГПД, а ось учні 2, 3, 4 класів покищо вчи­тимуться у нас. З кожним роком малят ставатиме менше і звіль­нятимуться приміщення для стар­шокласників.

– Тобто, освітня реформа в дії – вперше на святі першого дзвони­ка у ліцеї не буде першо­класників?

– Сумно, але так. 1 вересня у нас не буде галасливих першачків у бантиках. Зате цьогоріч зустрі­чаємо майже 200 десятикласни­ків, яких посвячуватимемо у лі­цеїсти, і маємо майже 100 одинад­цятикласників. До нас перейшли колеги з першої школи,  яка була розформована. Четверо вчителів  перейшло на постійне місце пра­ці, троє за сумісництвом. Вважаю, по максимуму все ж вчителі по­винні бути на своєму місці, тим більше з величезним досвідом роботи, яким володіють.

Оскільки ми не маємо і  п’ятих класів, і шостий тільки один, ви­ключно той, що перейшов з пер­шої школи, потреби в додаткових кадрах, окрім тих, що ми взяли,  немає. Ми заручники набору в 10-ті класи. Зрозумілою карти­ною буде наступний рік.

– Виходить, що цей навчаль­ний рік вирішальний для по­дальшого майбутнього ліцею?

– Стартові роки реформи важ­кі, але вони не зовсім вирішальні. Вирішальним буде 2027-ий рік,  коли ось саме академічні ліцеї  повинні будуть посісти своє ви­значене їм місце. Тоді вже  напря­му запрацює норма закону про ліцеї і про дванадцятирічну осві­ту, тобто, коли наші цьогорічні шестикласники у 2027-ому році сядуть за парти і будуть знати, що вони вже вчаться за державним стандартом, який не 10-11-ий, а  10-ий, 11-12-ий рік навчання за­чепить. Тобто це буде вирішаль­ним. Наразі це підготовка  і, на­певно, вона правильна, бо було би дивно, якщо б у 2027 році різко половина школи повинна була б вийти з цього приміщення. Ре­форма має бути поетапна.

– Я правильно розумію, що потрібно поступово готувати і приміщення, і кадри ліцею?

– Так. 193 десятикласники –  це багато, і викликів відповідно чи­мало. Наприклад, старші діти потребують інших побутових і без­пекових потреб, це інше хар­чу­вання, це навіть вбиральні. По­годьтеся, деколи маленьким діт­кам не комфортно поруч зі стар­шими.

Це обладнання кабінетів, воно має бути пристосоване для по­треб старших учнів,  тобто багато різних таких речей, які необхідно змінювати. Нам потрібна техніка, мультиборди, відповідні лабо­ра­торії, які відповідали б вимогам часу. Бо освіта має бути якісна. Ви правильно зауважили про кад­ро­ве питання. Це аксіома. Якість освіти не може бути вищою, ніж якість педагога, який працює в освітній сфері. Педагогіка – це наука і вона чітко має свої аксіоми й теореми. Так от, аксіома – може бути освітнє середовище неякіс­­не, а освіта буде якісна. А от якість вчителів завжди визначальна, прямо пропорційна. Якість освіти не буде вищою, якщо немає якіс­них педагогів.  Тому я почала на­шу розмову з того, що маю честь очолювати такий колектив, який дає феноменальні результати. Ми говоримо про 200-бальників. У нас цього року 7 таких випусників. Є і 400-бальниця. Але у нас багато дітей, які мають 196 балів і це ілюстрація якісної освіти.  Вони всі вступили в омріяні ВУЗи. Якісна освіта дає більше можливостей.

– Як ви готувалися цього літа до нового навчального року?

– У нас вивільнилося 4 кабіне­ти початкових класів,  які нам тре­ба було терміново, за 2 місяці зробити кабінетами для старшо­класників. Ми впоралися, встиг­­ли. Тобто, в ці кабінети сядуть учні старших класів. Що стосується меблів, то ми вийшли із ситуації таким чином: колеги з 1-ої школи віддали нам усі парти для стар­шокласників, натомість всі парти для молодших учнів ми віддаємо їм. Це цілком нормально. Вони ж призначені для малят, зокрема і шафи, і дидактичний матеріал. Цього року плануємо почати ре­монт спортзалу. Міська рада для цього виділила більше 2,5 млн гривень.  Ремонт розтягнеться на 2 роки, тому що ми не можемо навчальний процес зупинити. Але коши вже є і плануємо їхнє ос­воєння. Проводимо відповідні процедури, які дозволять якусь частину роботи виконати цього року, а завершимо ремонт спорт­залу, який не ремонтувався з 1977 року, влітку 2024.

Також робили поточний ре­монт коридорів, фарбували під­логи, стіни, зробили косметично  їдальню. Навчання у дві зміни минулого року, цьогорічне літо зро­било доволі клопітним у плані ремонту, але ми впоралися. Зміна статусу навчального закладу зо­бов’язує подбати й про належне технічне забезпечення. Ось у моєму кабінеті поки що знахо­диться мультиборд, який має зайняти своє місце у оновленому кабінеті й стане у нагоді для вивчення хімії, фізики, географії, біології. Такий мультиборд замі­няє половину лабораторії. Він інтерактивно показує всі процеси того, що вивчають.

– Така сучасна техніка є до­роговартісною. За які кошти придбали?

– Конкретно цей мультиборд  і ще 4 куплено за кошти держав­ної субвенції завдяки гарним ре­зультатам наших учнів в обласних олімпіадах природничо-матема­тичного циклу. Тоді це коштувало майже півмільйона гривень. Муль­тиборди використовуються дуже активно. Наші старшокласники вже звикли до них. Вони також стають в нагоді й на уроках мате­матики. На них не тільки можна продемонструвати, а й залучити учнів до того чи іншого процесу. Коли малюють 3-D-модель, вони можуть її зменшити, збільшити, повернути, побачити в усіх ракур­сах. Якщо в геометрії, коли йде стереометрія,  потрібно уявити, як предмет розрізаний на мульти­борді, все детально можна роз­гледіти. Думаю, що такою кількіс­тю мультибордів не кожен навчаль­ний заклад у Стрию може по­хвалитися.  Та нам треба ще, щоб були стаціонарними у кабінетах. До речі, ми цей пересувний ви­користовуємо і у виховних про­цесах. Рівень ліцею зобов’язує змінити вектор виховної роботи. Ми проводимо багато інтелекту­аль­них ігор. Брейн-ринги, «Що? Де? Коли?», нота-єнота. Вони називаються по-різному і їх чима­ло. Минулого року саме команда нашої школи виборола І місце на інтелектуальних змаганнях серед учнів ОТГ. Ми дозвілля робимо також наповнене наукою.

– НУШ і підручники. Що змі­нюється у цьому напрямку?

– Підручники є. І, як правило, вони залишаються учнями вдома для виконання домашніх завдань. Вчителі у старших класах не об­межуються одним підручником. Вони є в доступі в електронному форматі й вчитель, добираючи завдання,  як правило, звертаєть­ся до багатьох джерел. Минулого року десятикласники не були повністю забезпечені підручни­ками, але це не повпливало на навчальний процес. Тому що електронні версії дозволили нам десь навіть розширити можли­вість їх використання. Цьогоріч  ми вже поповнили фонди шкіль­ної бібліотеки. Маємо більше 200 примірників кожного підручника. З підручниками будуть всі. На­скільки вони будуть використову­ватися  у стінах школи, побачи­мо. Зазвичай, використовують на уроках планшети, телефони. Як­що один ґаджет замінює всі книжки, то чому б і ні? Світ не стоїть на місці і ми йдемо в ногу з часом. Учні не зловживають цією сво­бодою. І на уроці застосовують телефони для навчання. Як шпаргалку, теж не використову­ють, бо не знають, яке саме зав­дання і з якого підручника сьогод­ні вчитель підготував. Старшоклас­ники вчаться академічної добро­чесності й жити своїм розумом. Маємо багато розмов і про ін­фор­маційну гігієну. Ми довіряємо дітям і вони нам віддячують тим самим.

– Шкільна форма – це ру­димент минулого?

– Особисто моя думка, людини, яка у свій час носила шкільну форму, я проти. Єдине побажан­ня, яке я озвучую на усіх батьків­ських зборах – одяг повинен бути зручним, доречним. Джинси і кросівки – це універсально, тим більше під час повітряної тривоги, погодьтеся, не зовсім зручно бу­де дівчаткам на підборах і у коротких спідничках. У реформі також цей аспект не прописано. Кожен заклад освіти вирішує пи­тання уніфікації по-своєму.

– Чи в минулому збір коштів з батьків на фіранки, прибиран­ня тощо?

– Я б злукавила, якщо б ска­зала, що ми обходимося без до­помоги батьків. І так у кожному навчальному закладі. Є батьків­ський комітет, якому щиро дякує­мо, бо завдяки їм класні примі­щення завжди охайні, вони взяли на себе частину витрат задля комфорту своїх дітей. Наприклад, у нашому спортзалі займається тенісний клуб «Сокіл» який спла­чує оренду. А харчування у нас здійснює ФОП. Приватний під­приємець, який також у фонд школи сплачує за оренду нашого харчоблоку. Все це офіційно, укладено угоди. Отримані кошти ми долучили до офіційного кош­торису і, наприклад, закупили фарбу для ремонту. Намагаємо­ся мінімізувати участь батьків у ремонті загальних зон. Зараз важко усім.

– Помітила у фойє диванчи­ки. Коли я вчилася, такого не було. Змінюєте не тільки зміст, а й форму навчання?

– Так, ми купили диванчики для рекреаційної зони, де старшо­класники могли б спілкуватися на перервах. Комунікація, живе спілкування – це невід’ємна частина навчального процесу. Якщо ми змінюємо глечик, не наповнюючи його відповідною рідиною, яка різниця, якої форми глечик – головне те, що всереди­ні. Треба міняти структуру тієї рідни, що в глечику.

– Будь-яка реформа має різ­не сприйняття. Які негативні сторони освітньої реформи на Ваш погляд?

– Розуміння прийде, коли ця реформа почне впроваджувати­ся. Я з тих людей, які не роблять порожніх прогнозів і заяв. Скажу простіше. Щоб знати, чи борщ смачний, його потрібно скуштува­ти. Я вже бачу, коли є багато старшокласників, дітям молодшої ланки не комфортно, наприклад, у вбиральні. Наші старшокласники дуже толерантні й ні  в якому разі не подумайте, що вони якось ображають молодших, ні. Візь­мімо їдальню, коли в черзі стоять другокласники, десятикласники, семикласники, і ніхто нікого не намагається обійти. Але малень­кі діти хочуть бути господарями середовища, а поруч зі старшими у них немає цього відчуття. Болю­че питання у тому, що реформа припала на час війни. Емоції зашкалюють.

За майже 30 років в освіті мо­жу назвати 2 реформи, які вдало­ся втілити в життя, і це добрі  ре­форми. Впровадження ЗНО – це правильна і вчасна освітня ре­форма в Україні, яка дала з часом позитивний результат. Друга ре­форма, можливо, не така вагома – це 12-бальне оцінювання. А всі інші – це псевдо-реформи. НУШ – це третя реформа, і щоб дізнати­ся, яка вона, потрібно її пройти. На- разі я не бачу державного стан­дарту профільної школи, його ще не існує, він тільки в обговоренні. Тому, які виклики будуть у про­фільної школи, ще рано гово­ри­ти. Чи спрацювала реформа, побачимо тільки з часом.

– Електронний журнал, елек­тронні щоденники у Вас вже ді­ють. Виправдовують себе?

– Так, і не перший рік. Над­звичайно зручно. Починаючи з академічної доброчесності, бо оцінки бачать не тільки учні, а й батьки, які мають доступ до  електронного щоденника і мають можливість слідкувати за успіш­ністю своєї дитини. Також тепер учень не скаже, що нам нічого не задали, чи я забув записати. Вчи­теля ми пам’ятаємо, як йде на урок, тримаючи в руках журнал, а, може, й указку, а тут мультиборд і указки немає, журналу немає. Сучасний вчитель з ґаджетом. І питання, де журнал, не виникає. Він є у всіх. Вчасно виставляють­ся оцінки, контроль за електрон­ним журналом набагато більший, і ще один великий плюс – вчитель математики не бачить, що поста­вив вчитель фізики, а вчитель біології не знає, як оцінив того ж учня вчитель української мови. Нівелюється співставлення своїх дій з діями колег. Повна автоно­мія. І ти точно знаєш, що через 20 хвилин оцінка, яку ти поставив, стане відома батькам.

Минулого року ми повністю відмовилися від паперових ва­ріантів. Вели виключно електрон­ні журнали і щоденники. Це від­повідально, але  потрібно. Це дозволяє критерії оцінювання й саму систему оцінювання зроби­ти прозорою.

– Чи готові Ви у ліцеї до ви­мкнень світла? Генератором забезпечені?

– Минулого року Стрийська міська рада дала великий по­тужний генератор, який при потре­бі нам забезпечить електрикою старий корпус. Фактично без світ­ла потерпає тільки друга зміна взимку, коли швидко темніє. І на перших уроках першої зміни та­кож потрібне світло. Минулого року ми його підключили, пере­вірили в роботі та, на щастя, не довело­ся застосовувати на прак­тиці. Масове відімкнення електро­енергії припало в канікулярний період. Інтернет є в усій школі і в укритті також. Він у нас потужний  і автономний. Врахуйте те, що на базі нашої школи проводиться ЗНО (мультипредметні тести) і мережа витримує одночасне увімкнення 55 комп’ютерів. Має­мо запаролену і вільну мережі інтернету.

– З початку повномасштабної війни укриття в ліцеї було до­ступне для усіх людей. А як зараз, під час навчання буде?

– Зараз тільки для учнів і вчителів. У часі навчального про­це­су безпека дітей понад усе. Наше укриття розраховане на 356 місць. Цьогоріч використову­ватимемо укриття в початковій школі № 1, яка поруч з нашим ліцеєм. Ще додаткових 250 місць ми обладнаємо, а фірточка на подвір’я вже є. Це дозволить більшій кількості дітей навчатися у першу зміну.

Якщо повернутися на початок війни,  тоді у нас  проживали в школі 59 ВПО і в укритті ховалися люди, які живуть поруч.  Були тривоги і по 4 години. Наші вчителі тоді працювати 24/7. З початком очно­го навчання  безпека залишилася в пріоритеті, тому повторюся, що укриття передбачене виключно для школярів.

– Перше вересня – новий етап у навчальному році. Яким він бу­де у ліцеї? (інтерв’ю записувалося 30 серпня – примітка автора)

– У нас буде  посвята в ліцеїс­ти. Замість першокласників на шкільному подвір’ї зберуться першокласні десятикласники і одинадцятикласники. Це  майже 300 учнів. Ми відмовилися від традиційних першовересневих лінійок. А от перший урок у всіх класах буде свій, тобто єдиної обов’язкової теми немає. Класні керівники вирішуватимуть на свій погляд, у якій формі і якої темати­ки він буде. Мені не зовсім подо­бається термін освітнє середови­ще, а більше імпонує – освітній простір. Тому 1 вересня кожен оби­ратиме свій простір. Слова у зако­ні «академічна свобода» – це не просто слова – це гарна річ, яка дозволяє будь-якому вчителю зробити так, як він вважає до­реч­ним, дивлячись на своїх дітей. У нас 32 класи і я даю вам гарантію, що в кожному класі буде інший перший урок. Тема може бути схожою, а форма проведення точно різна.

– З яким меседжем Ви хотіли б звернутися на початку нового навчального року до учнів, їхніх батьків та колег-вчителів?

– Батькам найголовніше, щоб вони не забували, що найкраще і найцінніше, що вони можуть по­дарувати дітям – це час. Діти потребують не просто уваги, а ча­су своїх батьків. Їм потрібно, щоб їх запитали, як пройшов день, щоб батьки потішилися їхніми досягненнями і поцінували їхні успіхи. Підтримка і порада потріб­на від батьків. Педагогам – насна­ги, витримки і мати змогу показати свій професіоналізм. А учням – не змарнувати жодної хвилини  свого шкільного життя. Нехай вчаться якомога більше, все це знадо­биться пізніше і дозволить відкри­ти багато дверей. І, напевно, те, що робить нас людьми – впевнено йти до мрії й здійснювати ці мрії. А для нас усіх одне бажання, щоб у цьому навчальному році ми свят­кували нашу перемогу.

Щиро дякуємо усім Захисникам і Захисницям, які виборюють перемогу, мир, спокій і наше щас­ливе майбутнє! Саме завдяки їх мужності і незламності наші ліце­їсти, як і тисячі дітей України, змо­жуть заспівати Державний гімн, підняти синьо-жовтий прапор і почути переливи шкільного дзвін­ка 1 вересня.

 Розмовляла Наталія КАРПЕНКОВА.