ПРЕМ’ЄРА ВИСТАВКИ. ДО УСПІХУ НЕМАЄ ЛІФТУ

Такий основний меседж пролунав під час відкриття у Стрию персональної виставки молодої художниці Юлії ДАНИЛЬЦІВ під назвою  «Акварельний ноктюрн. Сходинки до прекрасного». Це перший вернісаж талановитої стриянки, де представлено 38 акварелей та більш як півсотні робіт в різних техніках (олійні роботи, пастелі, зарисовки, гравюра, монотипія та ін.).

Символічним є те, що прем’єра експозиції пройшла напередодні Дня художника та  присвячена виставка  до 85-річного  ювілею дідуся мисткині – Михайла Пуги, художника і поета, з яким онука має дуже тісний емоційно-енергетичний зв’язок. 

6 жовтня, ще задовго до від­криття виставки почали сходити­ся перші відвідувачі, які неквапно розглядали надзвичайно ніжні акварелі, що у просторій залі створили ефект літнього саду, де розквітли дивовижної краси гортензії, соняхи й тюльпани, а поруч – достигли груші, яблука й навіть заморський соковитий гранат, а налиті грона винограду так і хотілося скуштувати.

Така ж ніжна, як її картини, Юлія зустрічала гостей та цікавилася першим враженням, яке зазвичай найцінніше та найщиріше.

Й ось забриніла гітара у руках музиканта Михайла Слободи, і це стало своєрідним стартом від­криття виставки. Модерувала за­хід наукова працівниця музею Галина Верес. Вона знайомила поціно­вувачів мистецтва з новим ім’ям, яке відтепер вписано в історію міста, культуру Стрия й займе чільне місце поруч з іме­нами інших ху­дожників.

Двадцятичотирирічна Юлія зростала у творчій атмосфері. Ма­люванням захопилася у 5 ро­ків, коли на свій День народження отримала в подарунок перші акварельні фарби від хресної ма­ми художниці Ірини Буник. Під час навчання у Стрийській ЗСШ № 10 завжди уроки малювання й тру­дового навчання були для неї особливими і цікавими, а стиму­лом до вдосконалення –  визнан­ня за свої творчі роботи від вчите­лів та однокласників. Для цього  навчалася у Стрийській дитячій школі мистецтв та у різних художніх студіях, зокрема багато цінного та фундаментального взяла з при­ватних занять у студії живопи­су художника Ігоря Мельника, ви­кладача Стрийського ВХПУ. Зго­дом вступила до Львівської ака­демії друкарства та через рік навчання відчула, що хоче біль­шого, тому стає студенткою ка­федри іконопису Львівської На­ціональної Академії Мистецтв. Отримавши ступінь бакалавра, про­довжує навчання на магіст­ратурі ЛНАМ на кафедрі графіч­но­го дизайну.

Цікавий факт, що дипломна робота Юлії – житійна ікона св. Юди Тадея до бічного пристінно­­го вівтаря – знаходиться в церкві бл. свщмч. Йосафата Коцилов­ського у Стрию. Загалом, вико­нувала авторські ікони, ряд яких нині – в приватних колекціях в Україні й за кордоном.

Креативною була й тема ма­гістерської роботи – «Шрифти  як основний засіб дизайну марке­­тин­гу в сучасному цифровому сві­ті». Зараз, перебуваючи у творчо­му пошуку,  працює фрілансером, виконує роботи на замовлення та веде заняття йогою в одному зі спортивних клубів Стрия.

До своєї першої персональної виставки пройшла певний шлях, беручи участь у художніх конкур­сах та збірних виставках. Зокре­ма, у конкурсі декоративно-ужиткового мистецтва «Чарівний пензлик»; здобула перше місце у ІІ віковій категорії конкурсу юних художників Стрийщини «Моя Україна» до Дня Незалежності; брала участь в обласній виставці вишиваних рушників «Мамина світлиця», у міському конкурсі «Таланти твої, Україно!» в номіна­ції «Живопис»; в освітянському проекті «Вишивана Шевченкова Україна» до 200-річчя від дня на­родження Тараса Шевченка; у ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднай­мося ж, брати мої», присвяченого Шевченківським дням (диплом ІІІ ступеня (старша вікова катего­рія – малярство);  у персональній виставці Михайла Пуги (пред­ставила чотири роботи) до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка та 90-річчя газової промисловості України; її роботи є у збірнику «Майбутнє Львівщини – талановиті діти» (друге видан­ня); нещодавно в ІІІ Всеукраїнсь­кій виставці творчих робіт образо­творчого та декоративно-ужитко­вого мистецтва «З любов’ю до України».

Галина Верес розповіла, що виставку «Акварельний ноктюрн. Сходинки до прекрасного» офор­мили з двох частин –  найбли­ж­ча серцю художниці – техніка акварельного живопису, тому основна частина виставки(вели­ка зала) – саме акварельні робо­ти.  Оскільки це перший персо­нальний вернісаж, то авторка  порахувала доцільним предста­вити й інші напрямки та техніки як етапи власного творчого сходжен­ня, віддавши належне учбовим закладам, де здобувала вищу освіту. Тому у другій залі – де­мон­струє етапи творчого сходжен­ня і пошуки себе в різних техніках: тут представлено графічні робо­ти  періоду навчання в Академії дру­карства (впродовж навчання ба­гато  експериментувала, пробува­ла себе в живописі, іконописі, графічних техніках – су­ха голка, лінорит, монотипія, гра­вюра).

В акварельній техніці пред­ставлено роботи, написані про­тягом останніх трьох років.  Це гімн природі, зокрема – розкішному буянню квітів.

Ось як сама художниця роз­повідає про них: «На створення цих картин  надихала неповторна краса, що оточувала мене з ран­нього дитинства. Тому темою моїх картин найчастіше виступає при­рода, особливо квіти й фрукти – те, що асоціюється з енергією життя, з сонцем… Я росла в середовищі, де завжди було ба­гато квітів – садових та кімнатних. Мама займалась садом, виро­щуючи різноманітні сорти троянд, тюльпанів, улюблених гортензій. Бабуся і батько – городиною. У са­ду та вдома на столі завжди було багато фруктів.  Дідусь  теж завжди контактував з природою, багато часу проводив біля землі й при­возив нам з дачі багато фруктів та овочів.  Хотілося зафіксувати їх на папері, передати через призму власного бачення та відчуття».

З великим пієтетом говорила Юлія й про дідуся Михайла Пугу: «Він сам багато малював, хоч  не отримав фахової художньої осві­ти, реалізувавши себе в іншій галузі – здобувши вищу освіту будівельника і працюючи в газо­вій промисловості, проте малю­вав з дитинства і продовжує ма­лювати.  Особливо любив море. А так як більше вільного часу мав  у відпустці, то й виходило, що чим­а­ла частка його робіт – морські пейзажі. Він завжди заохочував  і всіляко підтримував мої творчі починання й пориви. Ми з ним могли довго обговорювати карти­ни, техніки, нюанси. З дідусем Михайлом завжди були і зали­шаємося дуже близькими. І нині на честь його ювілею цією ви­ставкою я підсумовую початко­вий етап власного творчого шля­ху».

Серед представлених робіт є копії, на яких Юлія починала ос­воювати техніку акварельного живопису. Каже: «Точні копії у ме­не практично не виходили, та й  цілі такої перед собою я не ставила, тому вважаю їх творчими копія­ми. Люблю акварель за ефект повітряності та легкості, за її сві­жість та витонченість. Техніка акварельного живопису вимагає великої майстерності, бо про­зорість фарб не дозволяє пере­писати зображення, як наприклад олійними фарбами чи акрилом. Але ця техніка дуже імпонує моїй неімпульсивній натурі».

Розділити радість з нагоди відкриття першої персональної виставки та порадіти успіху учени­ці прийшов художник Ігор Мель­ник. Ще якийсь десяток років тому він був на місці мисткині, тому добре знає, як важко нині про­битися талановитій  молоді, як не просто долати перші сходинки до визнання.

«Вітаю Юлію з початком твор­чого шляху. Я пам’ятаю наші за­няття, коли вона готувалася до вступу в Академію, вже тоді було видно характер бійця попри її зов­нішню ніжність та тендітність. Дуже старанна і працелюбна дівчина. Я багатьох готував студентів і навчаю в училищі, та таких, як вона, що не просто досягають мети, а й продовжують творити, в мене поки що ще не було. Радий, що поборола невпевненість у сво­їх силах. Усі її кроки вперед – це досвід. Акварель – це складна техніка. І я сам так не зроблю, як це виконує Юлія. Технічна сторона виконання – на найвищому рівні. Бажаю швидше перегорнути цю сторінку творчого шляху й роз­ви­ватися далі, не зупинятися на то­му, що вмієш. Чекаю наступних ро­біт, де будеш демонструвати свою творчу душу і шалений по­тенціал», –  зазначив Ігор Мель­ник.

Естафету побажань продов­жив ще один відомий стрийський художник Мирон Довганич: «Юлія вибрала одну з найскладніших технік у живописі – акварель, яка без води не виконується. Й вона показала бездоганне вміння писати водою. Дорога митця – це завжди пошук. Не треба повер­татися до того, що ти вже вмієш і що робила. Художник, зазвичай,  пише свій стан і свої почуття. Ми бачимо на виставці початок твоєї історії в мистецтві.  Бажаю посту­пу вперед і безмежної творчої сміливості».

 

Чимало схвальних відгуків пролунали в цей день для Юлії Данильців та приємних слів для її мами – відомої журналістки з  активною громадською позицією Галини Пуги-Данильців. Її дзвін­кий голос звучить з місцевого ра­діо і його впізнає не одне поколін­ня стриян, а  влучне слово Галини приємно читати на шпальтах на­шого часопису. Хвилювання від знакової події цього сімейно-твор­чого тандему нівелювали теплі обійми та щирі слова перших відвідувачів виставки, серед яких – друзі, що готові розділити з ни­ми увесь спектр почуттів.

Лірична атмосфера у вистав­ковій залі меморіального ком­плексу «Борцям за волю Украї­ни» налаштовувала на сприйнят­тя прекрасного попри буремне сьогодення. Україна була, є і буде. Вільна, талановита своїми людь­ми й квітуча і щедра на дари при­роди, які так майстерно вима­лювала Юлія Данильців. Нова генерація митців дає поштовх до життя. Хоч шлях до успіху склад­ний і до нього немає ліфту, молоді художники готові торувати його крок за кроком, сходинка за схо­динкою.

Успіхів, натхнення і нових звер­шень побажаємо художниці. А читачам нагадаємо, що вистав­ка «Акварельний ноктюрн. Схо­дин­ки до прекрасного» триватиме до кінця жовтня, тому не відкла­дайте її відвідини.

Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.