Черговий вечір-спогад про одну зі стрийських берегинь Галину Тернопільську-Уграк відбувся нещодавно у Меморіальному музеї Ольги Бачинської, що по вулиці Валовій, 6. Такі зустрічі-спогади стали тут уже традиційними.
Ведуча і організаторка заходу, наукова працівниця Стрийського краєзнавчого музею «Верховина», господиня музею Романа Савчин так розпочала свою розповідь:
– Тішуся, що проводимо цей захід саме тут, а не в світлиці Стрийського «Союзу українок», як спершу планувалося. Бо саме тут, у музеї Ольги Бачинської, завжди мова йде про вишивку, про самовідданих і жертовних українок, про справжніх Берегинь. Хоч Галина Тернопільська-Уграк була і дуже активною союзянкою, але саме в музеї Ольги Бачинської та неповторна аура, яка не дає забути ні одного славного імені наших Берегинь. Бо сама Ольга Бачинська підтримувала таких людей, шукала їх, зорганізовувала їх і співпрацювала з ними.
А ще тішуся, що на зустрічі присутні журналісти, які обов’язково напишуть про цю подію і не допустять, щоб покрилося пилом забуття ім’я ще однієї нашої славної стриянки.
Галина Тернопільська-Уграк. Начебто нічим не примітна особа. Жила собі жінка на світі, була хорошим зубним лікарем, була доброю мамою і бабусею, доброю дружиною, а вільний час віддавала вишиванню… Ну що, здавалося б, особливого? Інтелігентна, вишукана, красива, акуратна і відповідальна. А ще – чудова організаторка: вміла зорганізувати і людей, і свій власний час. І безвідмовна.
Як згадувала громадська діячка, слухачка ГО «Університет третього віку» Таїсія Гайдукевич, пані Галина – з тих людей, що, наче острівці минулої щирої української інтелігенції, трималися на плаву безмежного одинокого моря сірої радянщини й зберегли для нас отой наш український дух, оте наше українство – правдиве і щире, як золото.
Згадувала про пані Галину і її приятелька Почесна голова «Союзу українок» багаторічна очільниця клубу вишивальниць, що діяв при Літературно-мистецькому об’єднанні «Хвилі Стрия», Почесна стриянка Любов Камінська, наголосивши, що присутня у світлиці її донька, пані Марія, перебрала всі достойні риси своєї мами.
– Нам, тоді – молодим, свого часу у клубі вишивальниць було надзвичайно цікаво, тому що в старшого покоління, яке зберігало всі ці традиції вишивання і передавало його нам, молодшим, було чого навчитися. Це була справжня стрийська школа вишивки! І це в ті гнітючі радянські часи! Тут передавали не тільки мистецькі знання – передавали той дух українства, той наш український шарм справжньої інтелігенції, вихованості. Глибокої порядності й благородства! Після відродження нашої держави, оскільки ми були перші учасниці усіх прогресивних процесів, на нас була особлива відповідальність – як у відродженні звичаїв, традицій, так і передових політичних поглядів… Ба, більше – на початку 90-их ми, стрийський «Союз українок», рахувалися не просто громадською, а громадсько-політичною організацією. Бо ми брали участь в усіх політичних процесах того часу, і пані Галині, як одній з найактивніших організаторок усіх цих новаторських акцій, просто не було ціни: вона вміла швидко і чітко всіх зорганізувати. Уже тоді, на зорі Незалежності, збирали свячене на релігійні свята для наших військових. Тепер це називається волонтерством, а витоки цього волонтерства – саме в далеких 1990-их, і пані Галина була активною ініціаторкою й учасницею цієї справи, продовжуючи справу славної пам’яті Ольги Бачинської, яка теж не соромилася стояти біля церкви зі скарбонкою, збираючи гроші на сиротинець та для інших потребуючих. Відвідували військові частини, їздили з колядами у школи, в училища…
Розповідь про ті часи – початок буремних 1990-их, пік відродження національних традицій, – продовжила теперішня голова Стрийської організації «Союз українок» Зеновія Ханас, яка дуже добре знала і пам’ятає Галину Уграк.
– На початку 90-х члени філії широко пропагували знане гасло «Міцна родина – міцна держава», тому продовжили цю тему зустрічами християнських родин. Одна з таких зустрічей переросла в багатолюдне міське свято «Українська родина», яке проходило в Народному домі 12 жовтня 2003 року. До участі були залучені люди різного віку. Виставку родоводів у фойє представили учбові заклади Стрийщини, жінки старшого покоління, серед яких – і Галина Уграк, згадували звичаї, що панували у їхніх сім’ях. А на початку 1996 року на загальних зборах товариства постало питання про відродження свята українських героїнь. Стрийська філія одноголосно підтримала рішення Львівського відділу «Союзу українок» і постановила відзначати це свято кожної останньої неділі лютого. Знову ж таки Галина Уграк була однією з найактивніших організаторок цього дійства.
Гаряче вболівали стрийські союзянки і про відкриття Меморіального комплексу «Борцям за волю України» на території колишньої тюрми. Жінки з розумінням відгукнулися на проблеми становлення музею, виступили категорично проти будівництва тут мережі магазинів «Товари Стрийщини»:
– Запам’яталися слова Галини Уграк на зборах з цього приводу: «Все зруйнувати дуже легко, але забути історію неможливо!». Союзянки ділилися спогадами про похорон жертв сталінських репресій 1941 року, приносили світлини тих, хто загинув у стрийській тюрмі. 19 червня 2005 року взяли участь у мітингу-реквіємі і відкритті цього комплексу. Проте не лише концерти і вечори були у полі зору культурно-просвітницької секції Стрийського «Союзу українок», – продовжила свою розповідь Зеновія Ханас. – Різноманітні лекції, дискусії та бесіди «за круглим столом» стали необхідністю для членів товариства. Союзянки по черзі готували доповіді на збори і засідання координаційної ради, присвячували їх визначним подіям та відомим українським жінкам. Однією з найцікавіших доповідачок була і Галина Уграк, що з великою відповідальністю ставилася до цієї ділянки роботи. Як, зрештою, і до всього, що їй довіряли.
А ще згадувала пані Зеновія про ту маловідому сторону життя Галини Уграк, що була пов’язана з підпіллям нашої української греко-католицької церкви:
– Це вона вперше привела мене до могили владики Миколая Чарнецького… Ба, більше – я тоді вперше про нього саме від неї почула. А тепер завжди поспішаю до церкви на Замарстинівці, де знаходяться мощі цього нашого великого святого… Він – мій особистий опікун… І саме завдяки пані Галині. До речі, її брат – греко-католицький священик, що відсидів за віру по «сибірах», ним вона опікувалася до кінця його життя…
А слухачка «Університету третього віку» Лідія Гаврилів згадувала про чудові манери пані Галини:
– Завжди рівна спина, ніколи ні за яких обставин не були лікті на столі… Манера триматися, манера говорити: спокійно, виважено, без зайвих слів, без зайвих емоцій – стримано і лагідно, але разом з тим – чітко і по суті… Так само і в побуті: вишуканість, стриманість і глибокий смак. У неї вдома було дуже багато вишиття, але кожна скатертина, скатертинка чи маленька серветочка завжди були на своїх місцях і дуже доречні…
Ще багато теплих слів говорили на адресу Галини Уграк-Тернопільської її посестри. А мені згадалися слова Романи Савчин, сказані на початку вечора:
– Летять роки, проходять літа… Кажуть, що людина повинна по собі залишити такий слід, аби свічка її людської пам’яті горіла довше, ніж свічка її життя… Галина Уграк змогла це зробити.
Прикрасила вечір-спогад чудовими піснями, виконаними акапельно, слухачка ГО «Університет третього віку» Марія Радванська.
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ. Фото автора