Продовжуємо знайомити читачів з матеріалами науково-практичної конференції «Жіноцтво Стрийщини в часи розвою та лихоліть: пошуки, можливості, завдання». Пропонуємо виступ почесної голови «Союзу українок» Любові КАМІНСЬКОЇ.
Сьогодні я хочу повернутись згадкою у часи відродження могутньої громадської організації «Союз українок». З дня установчих зборів минуло тридцять три роки. Ми тоді гуртувались на національній руїні, яка запанувала в краю після півстолітньої більшовицької окупації. Нам доводилося починати усе спочатку.
Вся історія «Союзу українок» – це прагнення до Незалежності. Ці ідеї жили постійно серед українського жіноцтва. Бурхливий кінець вісімдесятих років минулого століття став часом напруженої праці на шляху становлення нашої організації.
Тоді ми були в пошуках: за якими принципами повинні працювати, щоб пробудити в українського народу почуття господаря на власній землі, а також розуміння політичної ролі жінки у цьому процесі.
«Союз українок» є громадсько-просвітницькою організацією, що спрямовує творчі сили українського жіноцтва на відродження і утвердження в суспільстві історичних святинь, ідеалів та духовної культури українського народу. Тому своєю діяльністю ця організація охоплює різні напрямки громадського життя. Багатогранність є характерною рисою «Союзу українок».
З часу відродження «Союзу українок» одним з основних завдань стало просвітництво, яким ми охопили найрізноманітніші сфери життя: робота з дітьми, відновлення свят і народних традицій, праця з воїнами української армії, опіка над дитячими закладами, школами, відзначення ювілеїв визначних історичних дат. У перші роки після відродження «Союз українок» Стрийщини проводив спільні просвітницькі акції з різними громадськими організаціями та політичними партіями проукраїнського напрямку. Це – «Просвіта», «Меморіал», Конгрес Українських націоналістів, Братство ОУН-УПА, Спілка дітей політв’язнів, молодіжні організації «Пласт», «Спілка української молоді». Отже, вся наша праця була спрямована на пробудження свідомості нашого народу.
Натхненно працюючи для наших краян, ми не цуралися завдань, які перед нами ставило керівництво Всеукраїнської організації «Союз українок». Саме на цій темі я хочу детальніше зупинитись. Я разом з членкинями нашої організації брала участь у Всеукраїнському конгресі «Союзу українок» у Чернівцях, який відбувався 20-24 серпня 1991 року. Під час цього форуму було створено Всеукраїнську координаційну раду з метою організації Установчого з’їзду «Союзу українок». Завершення цього конгресу припало на 24 серпня – день проголошення Незалежності України. Усім запам’ятався урочистий похід союзянок вулицями Чернівців. Наступною була поїздка на Установчий з’їзд до Києва 20-21 грудня 1991 року. Цей форум відбувався в піднесеній атмосфері усвідомлення результатів Всенародного референдуму, під час якого народ України підтвердив свою волю стати незалежним. На з’їзді обрали провід організації та голову – Атену Пашко.
Після відродження цієї потужної у свій час організації постала велика потреба у створенні нових клітин «Союзу українок» – її осередків у містах і селах, а особливо на східних теренах України. Адже в окремих областях ці осередки створювались напівлегально. Але національний жіночий рух швидко охопив всю Україну. За цим стояла наша копітка і напружена праця.
У лютому 1992 року в один день всі організації «Союзу українок» вшановували чи не вперше в Незалежній державі пам’ять Олени Теліги. Союзянки зібралися біля березового хреста у Бабиному яру, де була розстріляна велика патріотка, борець за волю України. Ця акція показала, що «Союз українок» може діяти організовано і злагоджено.
Важливою і пам’ятною для мене була конференція «Українка ХХ століття», яка проводилася 3 травня 1992 року поетапно у всіх відділах, філіях, осередках. За місцевими матеріалами відновлювалися імена незаслужено забутих українських героїнь, що не вагаючись, віддали в боротьбі за Україну свою молодість, своє життя. Завершення цих заходів відбулося на Всеукраїнській конференції в Ужгороді 13-14 грудня 1992 року. Виголошені тут доповіді згодом стали в нагоді науковцям у сфері дослідження громадського і суспільного життя України, поширення ідей національного жіночого руху.
Найвагомішою подією перших років діяльності «Союзу українок» була Перша міжнародна конференція, проведена разом зі Світовою федерацією українських жіночих організацій (СФУЖО) на тему «Українка і демократія», яка проходила 7-11 липня 1993 року в Києві. Участь у цьому форумі дала можливість заявити про активність «Союзу українок» у світовому жіночому русі. На цій конференції розглядалися такі актуальні для нас теми:
– українська жінка посткомуністичного суспільства;
– родина, материнство, здоров’я;
– проблеми виховання дітей, молодіжні організації;
– освіта, професія, жінка і праця;
– культура, жінка і творчість;
– жінка, право і політика.
Конференція опрацювала ухвалу, в якій виробила по кожному з розглянутих питань свої рекомендації і пропозиції. Усі учасниці звернулися до Організації об’єднаних націй з протестами проти посягання Росії на території України. Прийнято звернення до Президента України з приводу важкої екологічної ситуації. Ця конференція мала також велике значення для взаємопізнання результатів жіночого руху на різних континентах. Діяльність і позиція «Союзу українок» вписала свою сторінку в книгу досягнень міжнародного жіночого руху.
У той час ми із зацікавленням спостерігали за участю українського жіноцтва у міжнародній конференції у Празі, організованій ЮНЕСКО у грудні 1991 року, у Гельсінській громадській асамблеї в Братіславі у березні 1992 року, у жіночій конференції у Фрайбурзі у травні 1992 року.
Великою перемогою для нас було те, що союзянки взяли участь у ХХІХ жіночому конгресі в столиці Греції Афінах 5 жовтня 1992 року. На цьому форумі відбулася презентація української організації «Союз українок» і прийняття її до міжнародного Альянсу жіночих організацій.
«Союз українок» за статутом є громадсько-просвітницькою організацією, що спрямовує творчі сили українського жіноцтва на відродження і утвердження у суспільстві духовної та національної культури українського народу. Щоб виконати це завдання, кожний осередок «Союзу українок» має стати тим центром суспільного життя, який згуртовує навколо себе все свідоме жіноцтво і сприяє відродженню його духовності та моралі.То ж мусимо залучати до роботи в організації молодь. Горнімо до себе юних українок, щоб дати Україні свідомих, чесних, мудрих дочок.
Відродивши у 1990 році громадську організацію «Союз українок», союзянки з перших днів взялися за відродження призабутих народних традицій та обрядів. Вони організовували просвітницькі вечори, вивчали народну творчість і промисли, жваво цікавилися суспільно-політичним життям країни.
Одним з перших відроджених свят було відзначення Івана Купала, а також осінні фестини. Жіноцтво організувало лотерею, виставку-продаж домашнього печива, рукоділля. Відроджуючи традиції, союзянки започаткували у місті Андріївські вечорниці, свято Святого Миколая, Маланчин вечір, Свято Матері. Стриянки провели конференцію «Активістки жіночого руху в Галичині і в Стрию», «Жінки в боротьбі за волю України».
Важливою ділянкою роботи організації стало відродження осередків «Союзу українок» у селах Стрийщини. Внаслідок щоденної копіткої праці були відроджені осередки у Моршині, Стрілкові, Добрянах, Грабівцях, Фалиші, Колодниці, Олексичах, Семигинові, Слобідці, Жулині, Загірному, Любинцях, Дашаві. Ці осередки і стали центрами громадської і культурно-просвітницької роботи. За участі сільських осередків союзянки Стрийщини восени 1991 року зуміли організувати чудове хліборобське свято «Обжинки». Активну участь у його підготовці взяли жінки з Добрян, Грабівців, Стрілкова, Олексичів.
У 1992 році кількість учасниць організації на Стрийщині досягла 1200 членкинь. Союзянки нашого краю брали участь у різних мітингах і вічах, відновленні і посвяченні могил українських січових стрільців та вояків УПА. Розширювалися зв’язки з жіноцтвом східної України під час виборчих кампаній. Адже союзянки входили до складу делегацій, які під час виборів їздили на схід, агітували місцеве населення. Наші жінки брали участь у складанні відозв та звернень до Верховної Ради та Президента України щодо важливих політичних подій, які відбувалися в Україні.
Діяльність «Союзу українок» Стрийщини мала великий вплив на формування свідомості української молоді та нових патріотичних поглядів краян на завдання розбудови Незалежної України.
Основним завданням «Союзу українок» було і є спрямування творчих сил жіноцтва на відродження і утвердження у суспільстві історичних святинь, ідеалів, духовної культури українського народу, відновлення моралі, побуту та інше. Як завжди, актуальні для нас слова поета Віктора Романюка:
Як нації вічна снага і краса,
Червона калина й хрещатий барвінок,
Є й буде, допоки земля й небеса,
Союз українок!
Записала Зеновія ХАНАС. Фото Галини ПУГИ-ДАНИЛЬЦІВ.