Ловіть трохи осінньої романтики від поета і художника Тараса Сорочака. Як зазначає сам автор: «Поки холоди, дощі та сніги її не розігнали». Вірш «Осінні почуття» написаний у вересні 2021 року, коли ми ще жили у мирний час.
Є у митця й картина яка перегукується з поезією (на фото).
«Ця картина, яка намальована олійними фарбами на полотні, кілька років тому придбана хорошою сім’єю і прикрашає їхню оселю», – розповідає Тарас Сорочак.
ОСІННІ ПОЧУТТЯ
Жбурнула осінь листям з теплих жмень,
Зашаруділо смачно під ногами.
В такий яскравий дивовижний день
Щось неймовірне коїться із нами.
Я чую в пружних грудях кожен стук,
Блукання між пістрявих візерунків,
І плетиво обіймів наших рук,
І присмак меду спраглих поцілунків.
З-під ніг втікає стомлена Земля,
Душа в блаженстві, в щасті сновигає…
Ми наче летимо: лиш ти і я,
А світ нас наздогнати не встигає.
Хай зараз навіть раптом задощить,
Намокне вщент осіннє покривало,
Живем із насолодою в цю мить,
Бо нам, як не крути, життя замало!
І зовсім свіжий твір Тараса Сорочака написаний цьогоріч 2 листопада. Читач одразу вловить мінорну ноту поезії, бо попри красу природи, буденні справи усі ми переживаємо невимовний біль і тривогу за майбутнє.
СУМНО ПРО ОСІНЬ
В сіризну закуталася просинь,
Наче у кирею дощову.
На гнідім коні мандрує осінь,
Розкидає навкруги листву.
Грає щось сумне, аж в’януть вуха,
Невеселий вітер-бандурист,
Замість мідяків до капелюха
Назбирав отой пожовклий лист.
Холоди – тепер буденні речі,
У весілля бавляться граки.
Час сидіти вдома біля печі
І читати дітям казочки.
Не скучаю за спекотним літом,
Взимку теж бува щаслива мить.
Щось непевне коїться зі світом –
Ось за це в моїй душі болить.
Митець часто ділиться своїми творами, як поетичними, так і художніми, на просторах соціальних мереж, отримуючи відгуки від поціновувачів свого таланту.
Пише пані Леся: «Осінь буває різною: золота і тепла, дощова і холодна, але з кожною осінню минає ще один рік, ми перегортаємо ще одну сторінку книги нашого життя, де були сонячні радісні і сумні дні. Але чомусь тільки осінню ми задумуємося над цим… Шануймо кожен день свого життя він безцінний. А ви залишаєте свою поєзію і свої картини – це дорогоцінний скарб, в них сторінки вашого життя нехай їх буде ще якомога більше. Натхнення вам від природи, родини, роботи. Можливо і залізниця колись надихне вас на творчість…».
Дякуємо пану Тарасу, що ділиться і з читачами часопису своєю поезією, яка легко читається та огортає душу спокоєм і умиротворенням. А сум мине як і осінь.
Наталія КАРПЕНКОВА.