РАЙДУГА — У СЕРЦІ…

Тетяна Болотіна – художниця з унікальним відчуттям кольору – народилася, працювала та проживала у Харкові. Понад 20 років викладала у школі та керувала художньою студією. Останні 30 років займається реставрацією антикваріату та співпрацює з музеями України. Після повномасштабного вторгнення перебралася з родиною до Стрия. Тут разом з чоловіком, теж художником-реставратором, у співпраці зі Стрийським краєзнавчим музеєм «Верховина», музеями Дрогобича, Нагуєвичів, Винників за ці три роки уже відреставрувала понад 100 предметів культурної спадщини. Це метал, шкіра, старовинні манускрипти, старовинна зброя, ряд інших раритетів.

І ось – перша персональна виставка в Меморіальному комплексі «Борцям за волю України» у Стрию. Яскраві, динамічні  роботи  вражають глибиною кольору та емоційністю. Техніка – «рідкий акрил», коли фарби вільно течуть, змішуються і народжують несподівані фантазійні форми. Пейзажі, натюрморти, квіткові мотиви  випромінюють гармонію, ніжність і внутрішню силу. Як зізналася сама художниця, робота з рідким акрилом має для неї терапевтичний ефект.

Під час відкриття виставки вона поділилася цією технікою з гостями, провівши невеликий майстер-клас.

Це була неймовірна подія!  Стіни Меморіального комплесу  бачили вже сотні заходів. Але такого, як цього разу – атмо­сферного, емоційного, сонячного і яскравого – точно ще не було. А винуватиця всього з чоловіком навіть пустилися в танець – на­стільки їх переповнювали емоції. А ще вразив усіх прекрасний майстер-клас, коли на очах у присутніх народилася чудова картина: світла, ніжна, прозора – як сама радість життя. Веселка з дитинства – у серці. В душі. В кожній її роботі…  Знаєте – як кажуть: хтось дивиться в калюжу – і бачить брудну воду, а хтось –відображення неба і райдуги.

Той яскравий спогад свого ди­тинства Тетяна зберегла у серці на все життя… Коли вона диви­лася в калюжі після дощу, а ще, як капнуло в них десь з машини бензину – вона бачила цікаві ві­зерунки, фантазійні картини, що домальовувала її уява – й шкоду­вала тільки про одне: що не можна цю красу зафіксувати назавжди. І коли талант, який переходив по її родині з поколін­ня в покоління – талант художни­ків – нарешті набув у ній, в її осо­бистості, не тільки творчого, а й професійного наповнення (закін­чила Харківське художне учили­ще та Курський педагогічний інститут, відділення художньої графіки і живопису) –  вона знову згадала  свою дитячу мрію – щоб ота краса – медитаційна, фан­тазійна, різнокольорова – з її дитинства, зафіксувалася у її роботах, у її полотнах, а коли доля закинула її у мальовниче прикар­патське місто Стрий, вона згада­ла ту свою дитячу мрію – і взя­лася за акрилові фарби. Як за медитацію, як за розрядку від душевних і житейських штормів, як порятунок від отих всіх стре­сів, що влаштувала людині війна…

Тетяна і Володимир Бо­лотіни. Їх у наше гостинне  місто привела війна. І тут вони знайшли другу сім’ю. Реставратори з Хар­кова заприятелювали зі стрийськими музейниками і запропонували свої таланти та вміння. Не один експонат уже врятували їх умілі руки й щире серце. Не в одній колективній виставці у Стрию уже взяли участь. А ще – у Стрийсь­кому краєзнавчому музеї «Вер­ховина», в основному примі­щенні, пройшла виставка відре­ставрованих їхніми руками уні­кальних музейних експонатів. А ще – вони відреставрували копію чудотворної ікони «Стрийської Одигітрії», що знаходиться нині в церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії у Стрию. А ще – Тетяна насадила безліч квітів у своїх нових стрийських друзів… Бо творча людина – творча в усьому.

Звучала скрипка, співала,  пла­кала, раділа …І кружляла пара у вихорі танцю під чудову «Мелодію» Мирослава Скорика у виконанні неперевершеного Олександра Ілечка. Радість душі прорвалася назовні й відкинула все тривожне, важке, трагічне, склавши гімн життю. Бо ми, укра­їнці – талановиті, щирі й відверті у своїх почуттях, готові поділи­тися творчістю і секретами мистецтва!  Співали душа й серце художника! Виливалася радість у стрімкому танці!..

– Тішимося, що  ця перша пер­сональна виставка талановитої Тетяни Болотіної відбулася са­ме у нашому місті, – підкреслив, від­криваючи захід, директор Стрий­ського краєзнавчого музею «Вер­ховина» Микола Закусов.– Тре­тій рік нас єднає приємність зна­йомитися з прекрасними рисами, а тепер ще й з творчістю цих чудових людей. Виставка демон­струє три речі: колір, матеріал і світосприйняття. Колір – здава­лося б, банальна річ, суб’єктивне сприйняття світлової хвилі зором людини, який базується на спект­рі і психофізіологічних від­чуттях. Як ми його сприймаємо, так ми його і подаємо. Матеріал? Акрил. Напевно, немає вдячні­шого, чим ми завдячуємо появі пластмаси в 50-х роках, бо акрил з’явився саме тоді і дав новому поколінню художників свободу творчості. Акрил чимось нагадує скло. Він швидкий у роботі, швидко сохне, можлива багато­шаровість… Це унікальна тех­ніка, яка дозволяє розгорнутися майстрам і знайти нові відобра­ження сприйняття навколиш­нього середовища. Але не кожен буде працювати з акрилом, особливо творці старої акаде­мічної школи… Тут потрібні ди­наміка, сміливість і до деякої міри навіть художній авантю­ризм…

Сама Тетяна розповіла трохи про себе:

– Ми з моїм чоловіком Воло­димиром вже багато років пра­цюємо з музейними цінностями, рятуємо їх, даючи їм друге життя. В моїй родині було багато ху­дожників, всі талановиті, але професійних – нікого… Так, щоб освіту отримати, я перша. От по­тім вже за мною пішли троюрідні, двоюрідні… Першу половину життя я навчала дітей приєдну­ватись до цього прекрасного світу фарб, олівців і інших ху­дожніх матеріалів. Завжди казала своїм вихованцям: ми малюємо не для того, щоб всі стали ху­дожниками. Ми малюємо для того, щоб бачити звичайні речі незвичайними і щоб у будь-якій справі, яку ви будете виконувати,  ви могли знайти творчий підхід, ким би ви потім не стали. Ну а по­тім якось так склалося, що чоловік працював реставрато­ром, я теж приєдналась до цієї справи. Робота дуже кропітка. Це лупа, це мікроскоп, це маленький пензлик. І ти маєш сидіти, ну, ніби як вишивку ви робите – потихень­ку… А за натурою своєю я дама експресивна, й мені треба бага­то простору, – посміхається. – Тож коли я зіткнулася з новим матеріалом – акрилом – він мене просто вразив. Оцю експресію, простір я знайшла в ньому. Я в нього закохалась. І в цей час я згадала своє дитинство, коли ми пускали по калюжах кораблики, і  в тих калюжах часто можна було бачити розливи бензину… Коли дивилася на ці розводи – стояла просто зачарована, бо в тій  ка­люжі я бачила райдугу! Мені так хотілось взяти її руками, принести додому! Пам’ятаєте – яке за радянщини все було сіре? Сірі тканини, сірий одяг… Сірі бу­динки… А там, у тій калюжі, щось яскраве плаває! І мені так хо­тілося до того доторкнутись! Я його торкаюся – а воно зникає!.. І ось пройшло 50 років, як я зро­зуміла, що є такий матеріал, який може перенести всі ті веселки, всі ті райдуги, які тоді я бачила, на полотно.

Думаю, що замість антиде­пре­сантів хтось може собі підняти настрій, якщо візьме просте по­лотно з «Аврори»,  кілька баночок фарб з будівельного магазину, клей ПВА, змішає, виллє на по­лотно і включить фантазію… Так що я спробую зараз вам трішки показати, як це робиться…

– Ті картини, які ви нині можете оглянути, дуже різні, – продов­жувала художниця. – Є роботи, що самі мене вели. Я виливала фарби – і в мене задумка була одна: я собі бачила ліс, дерева, а там потекло – і вийшла гора, вже і річка видніється… То я просто допомагала тій картині довести себе до ладу. Ну, а бу­вало таке, що я «боролася» з тією роботою: один шар, інший шар  виливала –  й таки «переборю­вала» ту роботу, як хотіла я… Тому деякі мої роботи важать по два-три кілограми… Там позаду стоїть пан Степан, у якого ми поселилися… Думаю, він і досі з жахом згадує, – посміхається, – як я всю його кухню перетворила в майстерню,–- знов посміхаєть­ся… – Постараюся продемон­стру­вати, як це виглядає на прак­тиці: спробуємо зробити пейзаж, думаю, буде якась річка, якийсь берег… Ну, це я так собі надіюсь. Подивимось, куди воно мене приведе…

І почалася магія. Під вмілою рукою мисткині народжувалося диво. А художниця далі діли­лася своїми секретами:

– Не рекомендую використо­вувати теплі й холодні фарби одночасно, бо може виглядати «брудно». Мастихін – він додає об’ємності. І знову ж таки – там про­глядається профіль накла­дання фарб – шар за шаром, то це ще додатково додає приваб­ливості…А з цією картиною, яка народжується на ваших очах, можна ще працювати. Це не ос­та­точний варіант. Це, скажемо так, початок… Кожна наступна фарба так само вдячно ляже на полотно… Пробуйте, творіть – і не бійтеся! Думаю, що нині увечері спробують всі… Осо­бис­то я, коли починаю малювати,  забуваю про все на світі!

– Мистецтво лікує! – підкрес­лила, привітавши художницю, начальниця відділу з питань культури, національностей та релігій Управління культури, молоді та спорту Стрийської міської ради Наталія Катерняк. – Дякую вам за оці ліки для душі, які ви даєте нам у такий складний час. Маємо отримувати радість і щастя від кожного прожитого дня. Бажаю, щоб  у вашому по­дальшому житті було дуже багато тих світлих днів, заради яких варто жити.

– Хочу, щоб усі знали, що Те­тяна і Володимир стали при­четними до історії Стрия – до  історії церкви Благовіщення Пречистої Діви Марії в нашому місті, – поділилася заступник ди­ректора Стрийського краєзнав­чого музею «Верховина» Зеновія Ханас, розповівши присутнім історію реставрації подружжям Болотіних копії чудотворної ікони «Стрийська Одигітрія», що зна­ходиться нині в церкві Благо­віщення Пречистої Діви Марії у Стрию.

– Дуже приємно, що хоч  ли­пень – місяць відпусток, так ба­гато нас сьогодні прийшло на відкриття. Бо коли хтось пред­ставляє свою творчість, відкри­ваючи душу, то треба, щоб люди це бачили. У вас, як і в багатьох, зараз нелегкі часи, ви багато пережили, але у вас залишилося стільки світла, стільки сонця і стільки яскравих барв душі!… Мій улюблений художник – Ван Гог. Побачивши ваші картини, я одразу подумала: «О, Ван Гог! Значить, ви його любите!».  Навіть та палітра кольорів, що ви під­бираєте, його нагадує… Це пер­ший художник, який використав чистий жовтий колір. Цей худож­ник – надзвичайний! Не знаю, чи хтось може залишитися байду­жим до його робіт. Він так надихає – ті кольори, ті його пейзажі! Саме пейзажі напевно найбільше відкривають його душу. І ваша виставка перегукується з його творчістю. Це дуже красива ви­ставка. Бувала майже на всіх, що демонструвалися у Стрию. Згадується нині одна з них, де всі роботи теж були зроблені  мастихіном. Це дуже цікаво – і дуже складно,  навіть з технічної точки зору… Сьогоднішні експо­нати – неймовірно сонячні й сердечні! Стільки світла й тепла! Талановиті люди – талановиті в усьому – і в баченні світла, і в його зображенні, і в щоденних клопотах. І навіть в тому, як ви нині танцювали…

 – Ми давно цього не робили, – зізналася  художниця. – Кілька  де­сятків років точно. Для нас самих це неочіку­вано… Спону­кала не лише чудова музика у виконанні неперевершеного вір­туоза скрипки Олександра Ілеч­ка, а й сама обстановка – потуж­на  позитивна енергетика присут­ніх у залі, їх надзвичайно добро­зичливе ставлення до нашої творчості, до моїх робіт… Ми справді знайшли тут нову сім’ю. І пан Степан, в якого поселилися,  і який з таким терпінням і розу­мінням поставився до моїх «ху­дожеств» на його кухні…  І му­зейні працівники – особливо Іри­на Лазурко – наша «мамочка», як ми її лагідно називаємо, пан Микола – директор музею, вся музейна родина… За що усім вам безмежно вдячні – за оте бажання творити, тішитися жит­тям.

– Яка відвага в кольористиці! – відзначила стрийська художниця очільниця мистецького об’єд­нання «Стрий-КО» Дарія Михаць.  – Не так просто – зробити роботу, щоб вона дала об’єм і ефект. У вас дуже цікаві знахідки. Є влас­ний  характерний почерк. Ви не­щодавно брали участь у виставці «Стрий-КО». Бачила буквально пару ваших робіт, а зараз, коли оглянула всі – видно почерк, вид­но людину… Це дорогого кош­тує, коли художник має свою манеру,  свій стиль, своє внут­рішнє бачення, а у вас воно коло­сальне. Не важливо, де ти наро­дився,  чи в Парижі, чи в Нідер­ландах, чи в Харкові – вангоги народжуються скрізь… Звичай­но, емоції тут переповнюють. І коли підходиш до кожного твору – відчувається надзвичайно потужна енергетика, сильна вібрація…

– Рада, що вони сприйма­ються саме так, – зауважила авторка, – бо ці роботи – моя медитація. І мені, в першу чергу, хотілось передати настрій. Є багато художників, які дуже гарно вміють малювати з натури і передавати точно якісь пейзажі. Мої ж роботи – не зображення. Це – емоції, й кожна картина дає якісь вібрації, які виникають всередині душі.

– Ця виставка однозначно буде мандрувати Україною, бо вже наступна черга – в іншому музеї, – додав Микола  Закусов.

А розпочалася її демонстрація зі Стрийського «Центру профе­сійного розвитку педагогічних працівників». Присутня на від­критті консультант Центру Ірина Боднар згадувала:

– Ми для виставки підлашту­вали наш коридор, перетворив­ши його у невеличкий виставко­вий зал. Тільки видавалася вільна хвилинка – я сідала в цьому залі й просто медитувала. По-доб­рому заздрю працівникам музею, які будуть мати можливість певний час знаходитись серед цих робіт і так само відчувати їх енергетику. Щиро дякую пані Тетяні за майстер-клас і додам: фарби не течуть. Ви дуже вірту­озно цим потоком керуєте.

– Кожна робота  різна, – до­дала художниця. – І коли полотна  двометрові – бувало, я лила на них фарбу відерком і рухала полотно: крутила ним – то було трохи по-іншому, ніж зараз на майстер-класі, на невеликій площині. Сам процес створення такої картини – прекрасний спосіб медитації. Думаю, кожен може спробувати й побачити щось своє.

– Коли я зустрілася з цими людьми, вони додали мені ба­жання жити, творити, – вплела свої спогади в розповідь головна хранителька фондів музею «Верховина» Ірина Лазурко. – Для нас велике щастя, що такі талановиті люди в нашому музеї знайшли своє місце. Це була безкоштовна праця, але як вони віддавалися їй, відновлюючи наші  фондові збереження! А коли  я побачила ці картини, я ще більше спізнала, який багатий внутрішній світ цих людей, що стільки пережили! Не знаю, чи хтось би з нас так зміг – я б, на­певно, цього не витримала… Коли вони долали дорогу між  Харковом і Стриєм в машині, де були батьки, мама на колясочці, тато, великий собака… Коли вони не знали, куди їдуть, що далі буде… Але світ не без добрих людей, і вони знайшли той при­хисток тут. Було ще багато різних випробувань:  проблеми зі здо­ров’ям, виклики швидких до батьків… Таня – неймовірна особистість! Чудова художниця, а як любить тварин! А як коха­ється в квітах! Скільки вона їх уже тут встигла насадити! Стільки тепла в цих людях, стільки доб­роти, незважаючи ні на що. Я просто щаслива, що вони зу­стрілися на моєму життєвому шляху… Хочу, щоб вони повер­нулися додому – дуже хочу, але  не хочу з ними прощатися! А з тими речами, які реставровані, ви можете ознайомитися  в нашому музеї. Це метал, це шкіра, це маса інших цікавих речей…

– Дякую музейним працівни­кам, – додала Тетяна, – бо робота з музейними цінностями рятує нас. Не знаю, де б ми були, що було б з нашою головою і яке було б наше здоров’я, якби ми не мали змоги займатися улюб­леною справою. Бо коли ми працюємо, нам здається, що все, як раніше, бо ми займаємося тим, що ми завжди робили. І мені здається, що це те рятівне коло, яке нас тримає.

– У ваших малюнках відобра­жається ваша душа, це ваш позитив, ваша радість, ваша доброта, ваша щирість. Ви молодці в тому, що  не покинули Україну, не шукали десь кращого життя, а зупинились тут. Вам Господь Бог дав дар, і ви його примножили. Нехай Господь  посилає на вашому шляху тільки хороших людей, а ваш талант тільки примножується! Немає західної і східної України. Ми – єдина держава, неподільна й незалежна! І ми переможемо! – вітали художницю її друзі – внутрішньо переміщені, які теж знайшли другий дім у нашому гостинному прикарпатському місті.

І ще одне: ніяка світлина не передасть навіть близько вра­ження від самої картини. Тому поспішайте на виставку – й отри­майте неймовірний заряд пози­тиву й зцілення душі. Виставка триватиме до кінця літа за адре­сою: м. Стрий, вул. Олесниць­кого, 4.

Й уже коли була готова стаття, надійшло повідомлен­ня, що Тетяна і Володимир Болотіни стали переможцями проєкту «Ми українці – всі одна родина», отримавши статус кращої родини проєкту. Вітаємо і тішимося!

 

Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ.

Фото автора.