Ольга Ямборко – українська художниця текстилю, кандидат мистецтвознавства, громадська діячка. Засновниця культурно-мистецького фестивалю «СвоєРідне-fest», представляє неформальну громадську ініціативу «Гроно». Активна популяризаторка таланту Івана Миколайчука. доцент кафедри дизайну і теорії мистецтва Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Закінчила Львівську академію мистецтв (2002), аспірантуру Львівської академії мистецтв (2005). Кандидат мистецтвознавства (2008).У різні роки працювала науковою співробітницею Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, викладачкою Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, доценткою в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Авторка понад 40 наукових статей і 50 науково-популярних публікацій, співавторка колективних монографій, учасниця та кураторка різноманітних художніх виставок. Як художниця Ольга працює в галузі тканого панно і в техніці пастелі». (З вільних джерел).
За цими короткими даними – щедрої, широкої душі людина, неймовірний талант і надзвичайно сонячна позитивна особистість. Як і її нова виставка з промовистою і такою вдалою назвою – «Осоння», що відкрилася у Виставковому залі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» по вулиці Шевченка, 107. Персональна виставка гобеленів і пастельних робіт Ольги Ямборко. Кредо мисткині, її своєрідний девіз і лейтмотив її творчості вона сама формулює словами: «Культура – це імунна система нації».
На відкритті були присутні друзі з Моршина, Дрогобича, Ужгорода: Марія Чендей-Трещак – донька відомого письменника, неперевершеного майстра новели Івана Чендея, представниця Моршинського КУНу Марія Рапій, музейні працівники Галина Верес, Ірина Лазурко, Зеновія Ханас. рідні та близькі мисткині. Від ГО «Спілка творчих людей» вітала мисткиню стрийська художниця Лілія Лунич, свої вірші читала стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик, музичними номерами прикрасила дійство Софія Лесишин.
– Найдоречніше відкривати виставку нашої мисткині в день її іменин, – розпочав захід директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Микола Закусов. – Незабутньою для нас була виставка «Дари» пані Олі в листопаді 2023 року. Нехай ті дари будуть невичерпними і постійними.
Сама пані Оля розповіла, як творилася її нова персональна виставка:
– Хочу подякувати Стрийському краєзнавчому музею, бо наша співпраця – це також для мене дар. Це своєрідна муза, яка мене стимулює до розвитку. Минулого разу це були «Дари». Цього разу це «Осоння». Як вона творилася, ця виставка – окрема історія. Можна сказати, девізом було: «Що менше в нас часу, то більше ми художники». Зрештою, вийшло дуже продуктивно. Цю виставку я присвячую своїм батькам, а також своєму вчителю Олегу Юрійовичу Завозіну. Думаю, присутні знають і пам’ятають його.
У процесі того, як творилася виставка, величезним задоволенням було просто малювати. Коли ти малюєш, тому що тобі хочеться це робити – це такий кайф!.. Дякую, що Стрийський музей стимулював до цієї роботи, бо без чарівних, так би мовити, поштовхів, «напрямних» для творчих людей, процес деколи не відбувається. Вони чекають музу. Але іноді не треба чекати – іноді її треба покликати й змусити працювати. Саме такий поштовх дав мені свого часу Олег Юрійович Завозін, мій перший вчитель малювання. Мені дуже з ним пощастило, тому що це була непересічна людина. Саме він прищепив нам любов до художньої творчості. Вже сьогодні, з висоти свого досвіду – а маю педагогічний викладацький досвід – можу сказати: навчати можна по-різному. Можна в процесі навчання відбити бажання до навчання. Можна дуже академічно ставити навчання, і дитина буде змушувати себе навчатися. А от саме завдяки Олегу Юрійовичу художнє мистецтво стало мені легким, натхненним, цікавим, стало шляхом до пізнання себе і цілого світу. Я хочу йому щиро подякувати за те, що він був у моєму житті, за те, що свої зерна любові до мистецтва залишив у своїх учнях. На жаль, його вже немає з нами, але я б хотіла, щоб пам’ять про нього жила в серцях його учнів і в тих людях, які його пам’ятають. Це людина, яка так щедро віддавала свою енергію нам, учням, і тому я присвячую цю виставку і йому, як своєму вчителю. Надіюся – виставка сподобається. Тут є 16 нових робіт, остання з яких створена сьогодні – на межі 10-11 липня –творчі люди мене зрозуміють.
– Акцент попередньої виставки був суто квітковим масивом приємних пастельних відтінків, – додав Микола Закусов. – Зараз з’явилися абсолютно нові барви, нове сприйняття художника. Сьогодні ми бачимо просто неперевершені речі, від яких важко відірвати погляд. І знову ж таки нагадаю, що Ольга – надзвичайно обдарована жінка, яка пройшла низку різнорідних мистецьких сходинок: текстиль, живопис, прикраси… І, власне, крім того, вона ще й людина, яка досить добре орієнтується в кінематографі, дивиться на нього з критичної точки зору. Думаю, в неї попереду ще не одне звершення.
Є на виставці й колекційні роботи, бо, як науковець, Ольга в свій час колекціонувала зразки народного текстилю. Власне, любов до текстилю є любов’ю цілого її життя, адже навчалася на кафедрі художнього текстилю у Львівській академії мистецтв. Потім продовжила цю тему в аспірантурі. Її впевнено можна назвати дослідницею українського текстилю, зокрема – тканих панно, гобеленів.
– Коли я працювала в Києві в інституті етнології й фольклористики, – розповідає, – ми з етнологами об’їздили багато регіонів Наддніпрянщини й півдня України. Я зацікавилася народним текстилем. Нині на виставці є представлені народні речі. Є вишитий текстиль, тому що текстиль дуже різноманітний в плані технік. Але на даній виставці його представлено не так цільово. Тут – доріжки Марії Бешлей з Кельменецького району Чернівецької області, кролевецькі ткані рушники. Є Слобожанщина, Переяславщина… Ткацтво – моя любов, особливо килими. Цю тему я досліджую до цього часу. Присвячена текстилю і моя авторська сторінка в Фейсбуці. Текстиль – це на все життя.
– Але неймовірно цікаві й пастельні авторські роботи, – додав Микола Закусов, – тому ідея зробити виставку виключно з гобеленів переросла у ширшу й універсальнішу, бо якщо ви пам’ятаєте минулу виставку «Дари», там були і гобелени, і пастельні роботи, і прикраси, в яких сьогодні прийшли майже всі тут присутні.
– Це стало можливим тому, що Оля – людина, яка вміє зупинитися, побачити красу землі, красу природи, красу людей, – продовжила думку екс-директорка музею Галина Верес. – Це дано тим, в кого в душі є велика любов до рідної землі, до природи, до своїх витоків… Ця виставка – не випадкова. Вона нам дуже потрібна. Бо ми живемо в такий нелегкий час!.. Ми поспішаємо заробити грошей, здобути якісь титули, придбати якісь матеріальні статки. І в цій метушні, в цій шаленій гонці ми не маємо часу роздивитися, що нас оточує. А завдяки вашій виставці ми маємо сьогодні можливість зупинитися і насолодитися тим прекрасним, яке ви вмієте побачити і яке ви вмієте так творчо, так барвисто,по-своєму, відтворити пастелями. Я захоплена цими вашими речами. Їх на минулій виставці було менше, а тут стільки нового! Ви показали нам сонце таким, яким воно є в своїй величній теплоті. …Оті ожинки. Здається, звичайні ягоди, але як вони окроплені росою! І ці росинки виграють всіма барвами веселки. Ви показали нам колоски, наче вилиті зі щирого золота!
Не всі можуть це побачити і не всі можуть це відтворити. А вам це дано, і дякувати Богу, що ви в нас така є – людина творча, яка може до нас донести ці прекрасні миті. Окремо хочу сказати про експозицію. Ми багато вже їх робили в цьому виставковому залі, й завжди хочеться створити щось оригінальне, неповторне. Й напевно, десь нам не все вдається, й десь є повтори, але я знаю – коли ви монтуєте свою виставку – це буде неперевершено і є чому повчитися. Я дякую вам за це. І ще хочу повернутися до ваших пастелей. От іноді ми дивимося, розглядаємо вишивки, чи силянки, чи гердани – і думаємо: «Боже, які гарні візерунки, які гарні кольори, звідки майстриня так надумала це поєднати?». А це все – з природи: ви дуже гарно проклали своєрідну паралель між вишивкою і вашими герданами, силянками і між отими нюансами природи. Бо все від природи, все від землі, все від сонця і від неба. Дякую вам за те, що ви така є.
– Перше моє знайомство з пані Олею – виставка про нашого прекрасного актора Івана Миколайчука, – згадувала заступник директора музею Зеновія Ханас. – Ця людина, закохана в його мистецтво, заново відкрила для нас Миколайчука. Це був 2017-й рік. Культурно-мистецький фестиваль «СвоєРідне-fest». Стільки цікавих фотографій, фрагментів з фільмів, в яких він знявся. Той символ фестивалю – яблуко, яке ми робили тоді на майстер-класі –зберігається у нас в музеї, а яблунька, посаджена того року на подвір’ї музею, уже плодоносить.Тішуся вашою творчістю! Подивляю вашому неймовірному ентузіазму!
Згадувала про фестиваль і головна хранителька фондів музею Ірина Лазурко.
– У мене теж ще зберігається те яблучко, яке ми тоді робили на майстер-класі – символ фестивалю. А яблунькою, яку ми тоді садили, милуюся щодня. Ми були б щасливі, якби якась річ вашого авторства залишилася в нашому музеї, Думаю, так і буде.
– Якось в одній з наших задушевних вечірніх розмов, – поділилася її моршинська подруга Марія Рапій, – Оля сказала: «Що таке культура? Це ж імунна система нації. Чим сильна культура – тим сильна нація!». Як точно сказано! А ще Оля дуже любить вислови і взагалі діяльність княгині Ольги. Це її кумир. Я рада, що сьогодні в залі присутні моршинські «КУНівці», бо сама Оля за характером – справжній боєць!
Вітали подругу і гості із Закарпаття та Дрогобича, подруга Ольга Малецька, дорога стрийська родина, члени Громадської організації «Спілка творчих людей», слухачки «Університету Третього Віку», стрийська поетеса Теодора Савчинська-Латик.
А Марія Чендей-Трещак, ужгородська подруга Ольги, з якою разом проводять фестивалі пам’яті Івана Миколайчука, сказала так:
– Там, де є Оля, можна не хвилюватися: все буде на найвищому рівні. Бо вона – справжній митець. В усіх сенсах цього слова.
Тож успіху цій чудовій мисткині. І нових злетів.
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ.
Фото автора.