У Виставковому залі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» відбулася презентація чергової персональної виставки живопису стрийського художника-живописця, члена Національної Спілки художників України, учасника та дипломанта багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок, лауреата цьогорічної міської премії імені Петра Обаля в галузі мистецтва Мирона Довганича.
На відкритті побували його друзі, колеги, рідні та близькі – поціновувачі його таланту. Присутні відзначали зміну стилю художника, пошук себе у формах і барвах, вітаючи з розквітом нового творчого періоду у його житті і впевненим поступом на цьому творчому шляху утвердження себе в сучасності.
Вітали художника директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» Микола Закусов, начальник відділу з питань культури національностей та релігій Управління культури, молоді та спорту Стрийської міської ради Наталія Катерняк-Трух, його друзі по мистецькій майстерні стрийський художник член Національної Спілки художників України майстер виробничого навчання Стрийського Вищого художнього училища Ігор Мельник та викладач училища Степан Сабан, художник і арт-агент Володимир Кордасевич, краєзнавиця Таїсія Гайдукевич, поет і художник Тарас Сорочак, хормейстер і музикант, давній друг пана Мирона, теж художник, Ігор Іваницький, дружина Любов і авторка цих рядків.
– Є така думка, що сильний той, хто показує свої успіхи на ділі, а не на словах, – розпочала зустріч модератор заходу науковий працівник музею Галина Верес. – Цю думку підтверджує наш стриянин, член Національної Спілки художників України Мирон Довганич. Я задалася ціллю переглянути, скільки виставок було в пана Мирона, то щодо музеїв – він перевершив усіх і встановив рекорд. На сьогодні я нарахувала вісім персональних виставок. Окрім того, пан Мирон не пропустив жодної виставки Стрийського мистецького об’єднання «СтрийКО». Так що сьогодні це свято справжньої плідної творчості пана Мирона. Вітаємо! Ми такі щасливі, що маємо цей виставковий зал, що ми маємо підтримку від місцевої влади, і Управління культури зокрема, в цьому напрямку роботи. Тішимося, коли приходять наші керівники, щоб привітати й підтримати нас, додавши снаги до подальшої праці. А нині це особливо значимо, бо пан Мирон цьогоріч отримав від міської влади особливе визнання – присудження міської премії імені Петра Обаля в галузі мистецтва. Тому запрошую до слова пані Наталію Катерняк-Трух – очільницю відділу з питань культури, національностей та релігій Управління культури, молоді та спорту Стрийської міської ради та члена конкурсної комісії.
– Так, це особливий рік для пана Мирона, – відзначила пані Наталія. – А виставка – апогей цьогорічних подій, адже в 2025-му пан Мирон став лауреатом нашої міської премії, художньої премії імені Петра Обаля: більшість вельмишановних членів журі проголосували саме за творчість пана Мирона. Тож вітаю вас! Вітаю з черговою прекрасною виставкою цих таких шедевральних картин. Вони великі, масштабні, вони надихають. У кожному полотні – цілий всесвіт, де ти зупиняєшся, задумуєшся і мрієш. А мріємо ми всі про Перемогу! І дай, Боже, нам якнайшвидшої Перемоги, яка нам дається такою великою ціною. Дякую вам, пане Мироне. З Богом до нових звершень! Перемоги нам усім, на всіх фронтах! А ваші роботи хай на це надихають.
– Ми, стрияни, справді щасливі, – продовжила думку Галина Верес. – Щасливі в тому, що Бог дав нам саме тут жити і творити. Ми маємо чудову, гірську річку, маємо гори Карпати. І думаю, що немає жодного із присутніх, хто б не мандрував полонинами, не піднімався до верховин. І коли бачиш оту красу, то так хочеться, щоб хтось зафіксував той момент, щоб потім інші побачили цю красу… Ми фотографуємо, але фотографія – це фотографія… Інша справа – створення образу тієї краси митцем – через його серце і його душу, через його бачення, особливе вихоплення з простору і часу тієї неповторної миті… Мені вдавалося бачити ті моменти, коли митець в горах створює свій шедевр. Він абстрагується від часу, абстрагується від всіляких життєвих негараздів, від буденності, соціальних проблем. Він живе у творчому потоці, пливе тим потоком – і тоді народжується диво, унікальний твір…
Родзинкою на відкритті виставки стала присутність арт-агента (art agent) пана Мирона, художника й організатора пленерів Володимира Кордасевича:
– Хочу подякувати пану Мирону за можливість працювати з ним, можливість бачити творчий процес, надихатись його творчістю, вчитись в нього новому. Це дуже важливо. Ми – представники різних поколінь. Пан Мирон напевно вдвічі старший від мене, але дасть фори багатьом з молодих! І завжди готовий поділитися знаннями.
– Вчимося від пана Мирона, як жити природою, як надихатись природою. – продовжив думку представник ще одного – середнього – покоління Ігор Мельник. – На пленерах він неперевершений! І хочу сказати, що він ще сучасніший від деяких сучасних художників. Ми вчасно знайшли один одного і вчасно почали співпрацювати – саме в той період, коли пан Мирон прагнув нового творчого пошуку. Радію, що пан Мирон уже має свою широку аудиторію за межами України. Його твори знають на різних континентах світу. Зараз можна відслідкувати його роботи в соціальних мережах. Тому нам є чим пишатися. В першу чергу пан Мирон є майстром пейзажу. Він направду віртуоз пейзажів – так, як він це відчуває і щиро це робить – в Україні насправді дуже мало таких художників!..
Отак представників трьох поколінь художників об’єднала творча муза. Уже восьмий місяць поспіль, без пропусків, хлопці їздять на пленери в Карпати, і надихаючись природою, створюють чудові роботи. Лише мають вільну хвилинку – линуть в гори. Не по гриби, а подивитися, як сходять тумани, як розквітають дерева, як вони міняють барви восени… Володимир Кордасевич, Ігор Мельник і Мирон Довганич – уособлення трьох поколінь митців, що творять на одній хвилі.
– Чому три покоління? Тому що ми не встидаємося один одного. Ми не встидаємося щось брати від старшого покоління. Я не встидаюсь брати від свого колишнього учня, який є колегою. Вони не встидаються вчитися в мене, розумієте? Коли є така справжня щирість, то чому не допомогти, чому не поділитися – досвідом, планами, ідеями… Думаю, наш маленький колектив розростеться набагато більше й даватиме великі творчі плоди, – підкреслив Ігор Мельник.
– Художники – особливі люди, вони не від світу цього… Вони відтворюють на полотнах те, що людина відчуває у своїй душі. Вони бачать трохи по-іншому кольори навколишнього світу, – зауважив, звертаючись до присутніх, сам Мирон Довганич, і розповівши притчу про те, як Господь вирішив сховати від людини таланти в… самій людині. З того часу людина шукає таланти в собі і знаходить їх. – Я щасливий, що люди надихаються моїми полотнами… А ця виставка демонструє два моменти моєї творчості, на яких я акцентував увагу в щойно випущеному каталозі моїх робіт – «Плинність» і «За горизонтом». Бо ніхто не знає, що нас чекає там – за горизонтом, і тому не маємо забувати про плинність часу… Тож творімо, щоб залишити по собі плоди своєї творчості, свого земного життя, раз Бог обдарував нас талантами.
Про творчий ріст художника і зміни його почерку говорив на відкритті виставки викладач Стрийського вищого художнього училища Степан Сабан:
– Якщо ви бачили перші роботи Мирона, то це була більш обмежена кольорова гама, більш стримана і класична манера… Тепер я бачу, що Мирон більше перейшов на експресію, на експресіонізм – навіть такий сучасний… І головне – він не боїться розміру, бо розмір – це психологічно завжди тисне на людину, на глядача, а тим більше на людину, яка працює з холстом. Тому я щиро хочу його привітати, бо побачив ріст і в композиції, і в живописний гамі. Я це відчуваю, й навіть можу сказати, яка робота виконана на пленері, а яка – в майстерні… Тому – тільки іти вперед і впевнено шукати свій стиль.
Цей стиль був втілений навіть в одязі художника. Чудовий образ, продуманий до найменших деталей, образ художника, який поєднує в собі і класичний підхід до олійних робіт, і нові віяння в цьому плані, додаючи експресіонізму, сміливості мазків і незвичності у поєднанні кольорів.
Присутні просто надихалися цим стильним образом художника з шармом класики і сучасного антуражу, який уособлював у собі досвід років і молодість душі, що й стало ще однією родзинкою заходу. І заслугою його «половинки» – дружини Люби.
Непросто бути половинкою художника. Але саме вона є найбільшою його підтримкою, дозволяючи абстрагуватися від сімейних буденних справ і творити. Адже митець теж переживає всі складнощі цього життя і побуту. І дуже важливо, що є в його житті дружина Люба, така усміхнена, доброзичлива й щира, яка у складний момент просто підійде, обійме й скаже: «Все буде добре».
Багато ще говорилося про новий виток у творчості Мирона Довганича, про другу молодість у його художньому пошуку, про неймовірний оптимізм і віру в майбутнє, що виливаються в роботи, перед кожною з яких можна стояти годинами, просто медитуючи і відкриваючи для себе щоразу щось нове.
Це підкреслила і стрийська краєзнавиця Таїсія Гайдукевич, відзначивши також дух молодості самого митця:
– На пана Мирона завжди мали й мають вплив молоді художники – і це прекрасно! Тобто, не тільки він на когось впливає, але й молодь впливає на нього. Пам’ятаю їхню дружбу з Олегом Завозіним. Як співзвучно сприймалися на виставках їхні роботи!
Нові роботи пана Мирона дуже світлі, багато чистих кольорів, і це вражає. Дивишся – й тобі хочеться дивитися й дивитися… Кожна картина надихає й захоплює. Здається – вони щойно вийшли з-під пензля художника – ще фарба не встигла висохнути… Ці специфічні бліки, цей ефект свіжості – «щойноствореності» – надають його творам особливого шарму. Бажаю вам, пане Мироне, щоб у вас були отакі друзі, які вас зараз оточують. І щоб ваше «пленерське» товариство розширювалось. Змінюйтеся, не бійтеся, експериментуйте!
І все-таки, основним для Мирона Довганича залишається пейзаж. В цьому він неперевершений. Улюблена тема – дерева, часто без листя, як специфічний образ. Багато старих дерев, у чому, напевно, теж своя філософія… А ще, відзначали присутні, Мирон Довганич – дуже плідний художник. На жодній з виставок його картини не повторювались. Завдяки своїм друзям пан Мирон є також одним з найпопулярніших художників в Instagram.
На завершення зустрічі слово знову взяла Наталія Катериняк-Трух, повернувшись до теми організації пленерів для стрийських художників і згадавши як приклад співпраці з творчими силами нещодавню подію в культурному житті Стрия – етнофестиваль «ГранатОві взори Стрия»:
– Ми відкриті й готові до співпраці. Чекаємо ваших пропозицій і обов’язково підтримаємо вас – і морально, і матеріально. Як це «працює»? Ви подаєте ідею – ми цю ідею опрацювуємо, дофінансовуємо і втілюємо в життя. Збирайтеся, приходьте, діліться ідеями, а ми обов’язково допоможемо. А в плані того, що в нас нема аж такого великого залу, картинної галереї, – то це в перспективі, і якби не той ворог, що звідти суне, напевно, Стрий вже би мав і картинну галерею, де б ви працювали й експонували свої роботи. Тож Перемоги нам – і всі наші мрії й плани здійсняться!
Прикрасили дійство виконанням музичних номерів учениця Стрийської школи мистецтв Інна Витвицька (викладач Софія Крячко) та вихованці Ігоря Іваницького Іван Кулик й Іринка Арділь.
Надзвичайно плідний, що не боїться великих полотен, енергійність якого втілюється у кожній з його робіт. А ще – щирий і відкритий до співпраці, молодий душею, в постійному творчому пошуку – такий нині Мирон Довганич.
Тож завітайте на виставку – і ви не пошкодуєте, надихнувшись надзвичайною енергетикою неперевершеного Маестро пейзажу.
Галина ПУГА-ДАНИЛЬЦІВ, фото авторки.