ПРИСВЯЧУЮ СВОЮ РОЗПОВІДЬ цій історичній події
Дуб – символ сили, священне дерево Бога-громовика, дерево чоловічої могутності. Культ дуба існував у всіх індоєвропейських народів. Це дерево було присвячене найголовнішому з Богів: у Греції – Зевсу, в Італії – Юпітеру. Кельтські жерці вважали дуб найсвятішим із дерев. У литовців дуб присвячений Перкунасу – богові грому, блискавки й дощу. Слов’яни обожнювали дуб, як дерево громовержця Перуна, пов’язуючи його з вогнем та блискавкою. Особливо шанували дерево, спалене грозовим ударом: на його місці будували каплиці, в яких завжди горів «вічний» вогонь із «дубового древія»; а людину, вбиту блискавкою, вважали обраною Богом.
За християнства виникло повір’я, ніби під дубом ховаються від Божого гніву чорти, а саме тому стріли-блискавки часто влучають у стовбур. Із тієї причини й остерігалися переховуватися від грози під цим деревом. Давні українці мали свої священні гаї, у яких згідно з їхніми віруваннями, мешкали Боги. Там відправляли обряди, приносили жертви. За свідченням літописців, воїни київських Олега та Ігоря, пливучи Дніпром «у греки», зупинялися на острові Хортиця, щоб віддати шану Перунові і принести жертви кремезному дубові.
У народнопоетичній уяві дуб виступає в ролі світового дерева. Він символізує світову вісь, яка сполучає верхній і нижній світи – живих істот і померлих предків, знаменуючи центр всесвіту. У казках дуб означає не так дерево-рослину, як особливе сакральне місце, з котрим пов’язана доля людини й біля якого відбуваються вирішальні для життя героїв події. В іншій казці, під дубом також збираються чорти, які розкривають секрети зцілення осліплення героя, зачарованої царівни тощо.
Оберегами нашої свідомості є представники багатющої флори – зокрема дуб. У прислів’ях і переказах, поетичних і художніх творах увічнено цього патріарха лісів. Він з давен-давен був надійним помічником людини. Майже у кожному селі району та області ростуть ці дерева- довгожителі. На Рівненщині Демидівського району до наших днів «дожив» дуб-велетень, якому понад 590 років. Є і в нас, на Львівщині, Буський район, лісові велетні – свідки І і ІІ світової війни. До 2000 років ростуть («живуть») ці велетні рослинного світу. Ще Пліній Старший, який трагічно загинув при виверженні Везувію у 79 р. н.е., писав про них із захопленням: «Дуби, недоторкані віками, одного віку із всесвітом, вони вражають своєю долею, як найбільше диво світу…».
Слов’яни теж вважали дуб священним деревом, вінками з дубових гілок вшановували своїх героїв. Тепер, у наших парках і ботанічних садах України ростуть екзотичні види та форми дубів. На Закарпатті та Чернівеччині у дендропарку ростуть пірамідальні форми цього дуба. Крона їх майже нічим не відрізняється від пірамідальних тополь. Тільки в Нікітському ботанічному саду (Крим) ростуть 18 видів і 21 різновидність дуба, а у світі нараховується їх понад 400 видів. Ростуть і кущовим способом до 2 м висоти.
Село Руда, 7 км від Жидачева, росте віковічний дуб у 8 обхватів; с. Лисятичі Стрийського району – дуб, посаджений до дня народження І. Я. Франка; заслуговує уваги пам’ятка посадженого дуба на подвір’ї колишньої «Бурси», тепер ВПУ-34 у Стрию, адже до цієї святочної дати (10.VI.1926 року) прибуло 5 священників: Й. Савицький, Степан Хирівський, Микола Ліщинський, Роман Височанський, Микола Матковський.
Найвиразнішим бачиться міфологічний зв’язок дерев і душами померлих предків на Зелені свята. З дубом пов’язані різноманітні народні засоби лікування. У лікувальній медицині використовують кору, листки, жолуді.
Згідно з міфологічними уявленнями, дуби були ще від початку існування світу. Про це співають у світотворчих колядках:
А на тім морі, ой, два дубочки,
На тих дубочках – два голубочки
Стали радити, як світ сотворити…
Образ дуба, що ввібрав у себе міфологічні уявлення про світове дерево, як узагальнений символ творення життя, добра, бачимо у вірші Степана Руданського «До дуба»:
А ти, дубе, кріпись,
Ти рости та рости,
І до пекла дістань,
І в пекло заглянь,
І на небо поглянь…
З 100-літнім віком дуб досягає висоти 30 м, а то й більше. На Галичині, що не село, що не могила і хрести – то дерево, посаджене добрими людьми на честь тієї чи іншої знаменитої дати, тому кожне українське село пишається своїми пам’ятниками, а навіть історичними. Вони – частина нашої історії. Не виняток серед них – с. Добряни, що на Стрийщині.
Аби спростувати та правильно охарактеризувати історичні місця посаджених дубів руками односельців на своїй території, потрібно розповісти біографію та розташування цього населеного пункту.
Село Добряни – не єдине, на території якого посаджені історичні дуби на честь українських геніїв, сподвижників, борців за Незалежну Україну – Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка.
Майже нічим воно не відрізняється від сотні галицьких сіл. Тут, як і всюди, є церква, школа, читальня «Просвіта», діти навчаються у школах, вищих навчальних закладах. Є свої недоліки, непорозуміння…
Село має свою цікаву історію, якому виповнилося понад 500 р. від дня заснування і розташувалося в досить вигідному географічному місці – на лівому березі річки Стрий та на центральній міжнародній автотрасі Київ – Чоп.
Після І світової війни у селі назрівала потреба побудови (уже) нової читальні «Просвіта», оскільки старе приміщення не задовольняло молодь тісною кімнатою та бібліотекою і в якій нараховувалось понад 500 історичних книг (завдячуючи о. о. Зубрицьким та Петрушевичам – прим. автора).
Упродовж 1923-1926 років силами членів «Сокола» та «Січ» у селі Добряни було споруджено нову будівлю «Сокільню». Сокільське товариство доклало всіх зусиль, щоб мати новий будинок для «Просвіти» і будівля була готова в 1926 році.
Відкриття було приурочене до 10-ої річниці смерті І. Я. Франка (так відповідав час завершення будівельних робіт).
26.06.1926 року (субота) біля читальні «Просвіта» був посаджений молодий дуб, принесений просвітянами із лісу Дубники. На відкриття цього свята прибули священники: о. А. Пеленський (с. Лисятичі), о. М. Татомир (с. Кавсько), гості зі Стрия та навколишніх сіл.
Посвячення будівлі і молодого дуба провів місцевий священник І. Каратницький. Одночасно відбувся великий святковий концерт в «Сокільні» силами активістів (просвітян) села.
Молоде дерево обгородили дерев’яними штахетами. Там росли квіти. Його оберігали за всіх польських часів від лиха та недобрих польських окупантів. Коли молоде дерево підросло, коренем добре закріпилось у землю, гей би і у верх пішло – стало красивим із всіх чотирьох сторін. Щорічно священники навесні посвячували його, а на празник св. влк. Дмитрія проводились (відбувались) осінні гаївки. Дійсно, за польських часів односельчани оберігали цього дуба, не дай Бог, щоб до дерева наближалася тварина, тобто корова, кінь, коза. У релігійні свята молодь дозволяла собі «посиденьки» біля дуба та зробити світлини на згадку – як за панування Польщі, так і за москалів. Багато таких фотосвітлин є підтвердженням, котрі збереглися до наших днів – Незалежності.
Під час II-ої світової війни москалі чуть не знищили це дерево – бракувало розуму. Неподалік, на відстані 100 м, була розташована тимчасова військова кухня, і від них можна було очікувати якнайгіршого. Наступаючи і відступаючи під час боїв із німцями, вони все нищили і палили. Правда – церква, школа, читальня збереглися неушкодженими.
Це молоде, ще юне дерево бачило і пережило багато ворогів. А поки що у селі Добряни за 100 останніх років виріс прекрасний зелений дуб.
Він бачив фарисейського поляка, німецький чобіт та москальське знущання над селянами. Особливо вночі. Він все бачив і чув. Прийдіть до нього. Спитайте! Поговоріть з ним. За 100 років цькування він не ріс вверх, як його брати, що звуться Шевченківськими. Він розпустив свої гілляки вшир, як та птиця, прикриваючи людей від лиха, сонця і дощу.
На подяку наші славні предки привезли із села Демня Миколаївського району (каменоломні) камінь вагою понад 100 кг, обтесали в своєрідному стилі, форми півмісяця, і підписали:
«Дуб І. Франка, посаджений 26.VI. 1926 р. на пам’ятку 10-річчя з дня його смерті» (на звороті надпис: каменяр Василь Ярич). «Охоронці» дуба Івана Франка: Янів Зеновій, Базюк Ігор, Рип’як Мирослава, Василів Мирослава.
Мешканці села ще більше оберігали цю святиню. Як-не-як, а воно росло в центрі села, на роздоріжжі. Камінь мили водою, навкруги замітали, підрізали гілки, до свят білили вапном. Цікава природна обставина – за останнє десятиліття спостерігання: ніколи і ніяка птиця не в’є гнізда на цих деревах!!!
І ще. Хотілось би, щоб ці славні історичні дуби в селі Добряни були розкуті із ланцюгів. Вони цього не заслужили?! Інколи пройдешся біля цього славного дуба, дивна тривога відчувається, якась бентега тебе огорне. Щемливе почуття ностальгії. І подумалось мені, як добре, коли (ще!) деякі односельці пам’ятають свою історію, минуле свого села. В задумі я довго стояв серед цієї історичної краси, світило сонечко, неподалік бігали діти, нічого не розуміючи…
А ось пройшла старша людина біля дуба, навіть голови не підняла, не подивилась на ці красиві зелені верхи, які так і хочуть рости вверх, та не можуть. Просять допомоги у людини. Даремно. У кожного свої турботи…
Болюче і вразливе запитання: як сьогодні привернути увагу суспільства до історичної пам’ятки – дубів, посаджених нашими предками, і внести їх до каталогу охорони пам’яток природи України…
Дуб Івана Франка ще молодий, він тільки тепер, після 100 років набирає сили, розуму, історії, хоч на перший вигляд старий, сумний, авжеж, ніхто не загляне в його молодість. Геть зовсім «закапарили» історію цього дерева. А вважалось би і годилось би, хоч один раз в рік на його уродини, святково відвідати його місце «проживання». Це на совісті пароха села Добряни. Нам залишається тільки доглядати його і він збереже для нас цікаві новини світу.
Ігор СТАРИК,
с. Добряни, Стрийського району Львівської області.