У Стрийському ліцеї імені Героя України Андрія Корчака пройшло свято «Українська пісня – душа народу». У ньому взяли участь учні 4-В класу (класний керівник Оксана Меленчук) та 6-А класу ліцею (класний керівник Ірина Задоєнко).
– Наш народ знає не одну гарну легенду про невичерпний скарб – українську пісню, – розпочала свою розповідь сценарист і організатор свята керівник гуртка «Діти світла» ліцею Дарія Припін.
– У Святий вечір, – продовжила п. Дарія, – зібрав Господь в раю дітей усіх народів світу, щоб роздати їм дарунки. Дітям Швейцарії дав дар гостинності, дітям Німеччини – дар точності, діти Франції отримали дар красномовства, а італійські діти – хист до мистецтва. Усіх дітей пообдаровував Господь, і відійшли діти, радіючи таким дарункам.Та побачив Господь у кутку раю дівчинку в убогій одежині. Вона нічого не говорила, лише сльози блищали в її очах. Була це українська дівчинка, що не зважилася у своїй убогій одежині стати перед Господом. Зажурився добрий Господь: він уже роздав усі дари…Та за хвилину проясніло Його обличчя: він прикликав українську дівчинку до себе і дав їй дар, що мав нести розраду в турботах і радість виявляти, давати силу в зневірі, дар, що його ніхто більше не отримав – дав їй хист до співу – пісню. Ту пісню, яку почав співати український народ і дивував нею інших, бо ця пісня – від самого Бога. Цю легенду і наш невичерпний скарб – українську пісню – знають в усьому світі.
Якось перед Новим роком,
За годину, чи за пів,
З неба ніби ненароком
Бог злетів й на землю сів.
Для дітей приніс гостинці,
Незвичайні, неземні…
Кожний схований в торбинці
На самісінькому дні.
Як роздав Господь гостинці,
І надумався летіть,
Глянув: дівчинка в свитинці,
Як сиріточка, стоїть.
– Звідки ж ти, моя дитино?
З України, Боже, я…
І дістав їй Бог з торбини
Пісню… Пісню солов’я!
Українська пісня! Хто не був зачарований нею! З прадідівських часів вона прийшла до нас. Українські пісні пройшли через всю історію нашої славної України. Вони супроводжують людей – своїх творців протягом усього їхнього життя: від колиски до могили. Бо нема такої події в житті нашого народу, яка б не знайшла свій відгук в українській пісні. Українська пісня – то живий голос далеких предків, то поетична душа великого українського народу, його минуле, сучасне і майбутнє. Про це говорили учасники дійства:
– Наша мова і пісня – солов’їні. За допомогою мови і пісні ми бережемо свою історію й передаємо нащадкам неоціненні скарби минулого й сучасного. Без мови і пісні немає народу, без народу немає нації, без нації немає держави.
– Пам’ять нашого народу зберегла безліч пісенних скарбів. Їх налічується понад чотириста тисяч, – продовжувала ведуча. – Серед найдавніших мамина пісня – колискова. Мати хотіла бачити свою дитину здоровою, чесною, щасливою. Тому вкладала у свою колискову простеньку заспокійливу мелодію, заколисуючи дитину… Монотоний тихенький наспів, пестливі слова заспокоюють і присипляють її: до малятка та мальованої колисочки тихенько, м’якими лапками підступає пухнастий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, а фантастичні Дрімота і Сонко діють, як люди:
А-а-а, котки два.
Один пішов на миші,
Другий Олю колише.
А-а-а, а-а-а, а-а-а…
Ой на кота воркота,
На дитину — дрімота.
Котик буде воркотати,
А дитинка буде спати.
Згадаймо на мить чудовий турецький фільм «Величне століття. Роксолана». Вона, Настя Лісовська, з українського містечка Рогатина, дружина султана Сулеймана, Гюррем десятки років у неволі не забула материнської колисанки: схилившись над сином, вона співає українську колискову…
А наш геній Тарас Шевченко! Хіба не з маминої колискової починався його талант?
…Мене там мати колисала,
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину…
А ще були обрядові пісні, до яких належать, зокрема, веснянки. Пробудження природи, повернення птахів, очікування тепла, весняних польових робіт – усе це у молодіжних веснянках. Їх різновид – великодні гаївки. А на Івана Купала – купальські обрядові пісні.
Окрема група обрядових пісень – весільні. Вони – невід’ємна частина яскравого обрядового дійства, це і розчісування коси, і вбирання молодої, і зав’язування хустки, і від’їзд з батьківського дому, і ще багато іншого. Обрядових пісень існує більше сотні, причому, є серед них і сумні, і веселі. І звичайно ж, не можна оминути увагою пісні про кохання…
Ще одна особлива група українських пісень – це релігійні пісні. Як співав Ігор Білозір, «Від Бога наша пісня, наша мова». Починаючи з Нового року і Різдва Христового, це колядки, щедрівки, далі – пісні Великого посту, Воскресіння Ісуса Христа, десятки пісень до Матері Божої, до святих, співані Молебні, Акафісти…
Великий внесок у розвиток церковної музики зробили від початку XVII століття такі українські композитори, як Максим Березовський (1745-1771 р.р.) — творець українського хорового стилю в духовній музиці, ряду духовних творів «Вірую», «Отче наш».
Артем Ведель (1767-1806 р.р.) — керівник капели Києво-Печерської Лаври, автор більше 30 духовних концертів.
Дмитро Бортнянський (1751-1825 р.р.) — великий український духовний композитор і реформатор церковного співу Східної Церкви. Створив понад 100 церковних творів.
Михайло Вербицький (1815-1870 р.р.) — священик, композитор у Галичині, написав музику до окремих частин Служби Божої, «Заповіту» Тараса Шевченка, музику до національного Гимну «Ще не вмерла України…».
Микола Лисенко (1842-1912 р.р.) — на створення церковного Гимну «Боже великий, єдиний» («Молитва за Україну») надихнула велика любов композитора до України. Творець 200 хорових творів, обробок українських народних пісень, цикл пісень під назвою «Музика до Кобзаря», хор-гімн «Вічний революціонер» на текст Івана Франка.
Остап Нижанківський (1863-1919 р.р.) — український композитор, громадський діяч, хоровий диригент. Створив десятки церковних пісень, в тому числі коляду «Во Вифлеємі нині новина», хорів, обробки народних пісень, За підлим доносом був арештований у с. Завадові окупаційною польською владою і 21 травня розстріляний по дорозі на стрийський цвинтар.
Микола Леонтович (1877-1921 р.р.) — визначний український композитор, музичний діяч і педагог, хоровий диригент. Створив понад 150 обробок українських народних пісень, церковних творів. І «Щедрик»! Український «Щедрик», у якого зараз є 150 варіантів. У м. Калуші мелодію «Щедрика» відтворили дзвони, зроблені із фронтових гільз. «Щедрик» захопив цілий світ! В Америці він став хітом. У Нью-Йорку відбувся концерт у вишиванках до 100-річчя створення «Щедрика» (4 грудня 2022 р. Б.). По всьому світі відбулось 400 концертів на різних мовах світу на підтримку України.
Окремо йшла мова про історичні пісні. Серед них – цікаві й самобутні – чумацькі, яких співалося, коли чумаки їздили по сіль… Козацькі ж і стрілецькі пов’язані безпосередньо з історією боротьби нашого народу за волю й незалежність… Славень «Ой у лузі червона калина» саме і був написаний у 1914 році як стрілецька пісня, і, до речі, в нас у Стрию Грицьком Трухом родом з Гірного. За радянських часів вона була заборонена, бо Січові Стрільці боролись проти москалів, правда, у лавах австрійської армії. Тепер цю пісню співає цілий світ, вона стала візитівкою України. А 23 травня 2022 року на підтримку України замість традиційних дзвонів у Михайлівському Золотоверхому Соборі в Києві її мелодія була відтворена дзвонами…
У гроно невмирущих історичних пісень входять також пісні УПА. Воїни УПА боролися за незалежність України з двома потужними ворогами – німцями і москалями. Це був широкий народний рух Опору, і, закономірно, що народ у піснях оспівував цю звитягу.
Про пісенність та патріотизм українського народу свідчить наших п’ять гімнів: державний «Ще не вмерла України…», церковний гімн «Боже великий, єдиний…», пісня-гімн «Боже, вислухай благання…», гімн Січових Стрільців «Ой у лузі червона калина…» та гімн українських націоналістів «Зродились ми великої години…».
– Пісні землі української – це, насамперед, невмирущість духу нашого народу. На любові до своєї Вкраїни, на любові до тихих вод і ясних зір, на відразі до будь-якого гніту та поневолення трималася і тримається наша волелюбна душа, і тому ми – безсмертні й непереможні, і тому «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Українська мудрість гласить: «Хто забуде материну пісню, той сліпим зостанеться навік», «Ніщо не єднає людей так, як пісня», «Без рідної мови, без пісні збідніє земля назавжди»! Пам’ятаймо це, – підкреслила на завершення ведуча.
Пісня наш паспорт вічний,
Пропуск у білий світ.
Ми не ховали обличчя –
Гордо йшли сотні літ.
Завжди ми накривали
Дружби ясні столи.
Нас по піснях пізнавали,
Де б ми таки не були.
Райдуга в небі висне,
Граючи в плесах вод.
Доки живе наша пісня –
Доти живе народ!
Про історію української пісні, її розмаїття, жанри та види доповнила розповідь Дарії Припін класний керівник 6-А класу, вчитель української мови і літератури Ірина Задоєнко. Учасники дійства виконали купальську пісню, декламували вірші, співали українських пісень, слухали цікаві розповіді про композиторів минулого і сучасності.
Завершилося свято спільним виконанням пісень «Мамина сорочка», «Ой у лузі червона калина», «Моє ім’я – Україна» та світлиною на згадку (на фото вгорі).
Дарія Припін згадала сучасних композиторів та ті знані імена з недалекого минулого, що стали жертвами московського тоталітарного режиму.
Галина ПУГА. Фото автора.
(Закінчення в наступному номері «Гомону волі»).