Ці слова з відомої пісні дуже пасують нашій сьогоднішній героїні. Приємно писати про таку багатогранну особистість як Марія ЗВІРИШИН – поетесу, художницю, педагога. Двадцять років ця дивовижно романтична жінка пропрацювала викладачем електротехнічних дисциплін у Стрийському коледжі ЛНАУ. Нині продовжує засівати зерна на педагогічній ниві
у Стрийському Державному навчальному закладі ВПУ-34.
Лауреатка Всеукраїнських конкурсів-фестивалів
в номінаціях – поезія для дорослих, поезія для дітей, мала проза.У 2007 році стала членкинею Спілки християнських письменників України. Входить до літературно-художнього об’єднання «Хвилі Стрия».
Нагороджена медаллю «За духовний розвиток України», медаллю «За гідність та патріотизм». Голова Всеукраїнської ліги жінок Стрийщини.
У її літературному доробку: поетичні збірки «З любов’ю до людей», «Ностальгія», «Замріяні обрії», «Ідилії мрій
і реалій»,«Музика слова», «Незгасиме полум’я», «Завтра, як і вчора». Вона є авторкою дитячих творів: поезій, оповідань та казок.
Щоб збагнути цікавий внутрішній світ автора, потрібно зануритися у його творчість. Пропонуємо нашим читачам зазирнути у найпотаємніші куточки душі поетеси, почитавши її вірші.
ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНА ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Дев’ята година… мовчить Україна,
Змовкають на мить цю думки і уста,
Дев’ята година – мовчання хвилина,
Молитва летить в небеса.
Молитва, як спомин за тих,
хто загинув,
В кого відібрали життя,
За тих, що безжально перемолотила
Страшна московитська орда.
Дев’ята година… мовчить Україна,
Стихають в скорботі і села, й міста,
Хвилина мовчання –
це мить вшанування,
Зринають і сум, і сльоза.
Дев’ята година… гірко плаче країна
За навіки загублені долі і душі.
І падають сльози
на зкровавлену землю,
Просторами шириться
присмак гнітючий.
Та настане розплата
для ординського ката
На праведнім Божому й людськім суді.
Перемога за нами, відбудуємо хату
І житимем вільно в єдинім гурті.
Дев’ята година… мовчить Україна…
РОЗСТЕЛИЛА ВЕСНА КИЛИМИ
Розстелила весна смарагдові
м’які килими
Із барвінку, фіалок й духмяної
пишної м’яти,
Вишивала на лузі з різнобарв’я квіток
рушники,
Ніжний вітер медові розносив навкруг
аромати.
Вже сади одягнулися в нову
святкову обнову
І суцвіття прикрасили
стразами крапель роси,
Прилетіли птахи і почали
з садами розмову,
Чудувалась природа з неземної
земної краси.
Це весна, це весна дивовижна
казкова пора
Все навколо цвіте, духмяніє,
дзюрчить, оживає,
Це весна, це весна неймовірна
кохання пора,
Час магічний, що на звершення
мрій окриляє,
Пелюстки нареченим на весільний
рушник розсипає.
ДУША УКРАЇНИ НЕСТЕРПНО БОЛИТЬ
Клекоче душа України
від нестерпного болю,
Її тіло снаряди розривають
безжально в шматки,
Вітер жалібно реквієм розносить
по мінному полю,
Де найкращі сини у нерівнім бою
полягли.
У сплетінні і сотень, і тисяч
можливих доріг
Без вагань ви обрали для себе
єдину дорогу,
Нашвидкуруч покинули матір
і рідний поріг
Та рішуче пішли здобувати
всім нам перемогу.
Не шукали ви схрону у нетрях
мирського життя,
Показали нескореність
й мужність усього народу,
Вкарбували вогнем у історію
незабуття
Силу духу, незламність
і міць українського роду.
Бажаємо Марії Звіришин нових книг та багато зустрічей з поціновувачами поезії. Ваше влучне слово надихає та вселяє надію на щасливе майбутнє.
Наталія КАРПЕНКОВА.