ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА БЕЗ ДУХОВНОЇ НЕМОЖЛИВА

Такого висновку дійшли 2 червня у Стрийській міській раді під час консультаційного «круглого столу», який організувала і провела депутатська  група «Рівні можливості» (це об’єднання депутаток у Стрийській МР, до якої входять: Є. Пристанюк, А. Марголич, І. Салдан, Н. Канівець, О. Вишинська,  І. Лойченко, Р. Бурак, Н. Мельник, Р. Маєр, О. Шакало-Ольшанецька).

Модерувала зустріч на тему: «Напрацювання, виявлення проблем у напрямку психологічної допомоги військовослужбовцям/вицям ЗСУ та підтримки ментального здоров’я захисників/ниць, учасників/ниць бойових дій у Стрийській ТГ» ідейна натхненниця «круглого столу»  Євгенія Пристанюк.

Вона вважає, що ментальне здоров’я — ледь  не найважливіше в такий шалений час нашої реальності. Лікувати душу і займатися психологічним відновленням — невід’ємна складова реабілітації наших захисників, захисниць та їх сімей.

На зустрічі обговорювали те, що відбувається у цьому напрям­ку в нашій громаді, напрацю­вання, які вже є, та вивчали уні­кальний досвід психологинь-волонтерок, роботу і бачення місцевого само­врядування, комунальних уста­нов, медичної сфери, особливості духовної реабілітації.

Зустріч була мега-інфор­ма­тивною й тривала три години. Ді­ловий тон обговорюваній темі задала заступниця Стрийського міського голови Христина Грех.

Вона розповіла про те, що у 2021 році, ще до повномасштаб­ної  війни у Стрию, влада плану­вала відкрити «Будинок Воїна», передбачаючи необхідність ство­рення простору для тих, хто по­вертається з бойових дій, для їх родин, бо всі потребуватимуть психологічної допомоги. Їздили переймати досвід до Львівсько­го комунального закладу «Буди­нок Воїна» і ознайомлювалися з приміщенням і структурою. Пер­шим кроком на шляху ство­рення у Стрийській громаді ана­ло­гічного комунального закладу бу­ло відкриття  при міському цент­рі соціальних служб сектору со­ціально-психологічної допомоги. Завдання працівників сектору поля­­гали в роботі з родинами військовослужбовців та самими військовослужбовцями, сім’ями за­гиблих військовослужбовців. Це всебічна допомога, адаптація й соціалізація в суспільстві, спіл­кування і супровід у будь-яких питаннях. Очолив службу Петро Кушик, який нині у лавах ЗСУ за­хищає Україну. Та сектор соціаль­но-психологічної допомоги пра­­цює і в нових воєнних реаліях здобуває досвід роботи. Одно­значно «Будинок Воїна» в Стрию буде створено. Вже розглядали приміщення. Продовжують нако­пичувати досвід і сьогоднішній «круглий стіл» стане в нагоді, бо має на меті акумулювати всі надбання і знання у сфері під­тримки ментального здоров’я.

Щоб, як кажуть, не вигадува­ти велосипед, до розмови залу­чили у форматі zoom-конфе­рен­ції очільницю жіночого ветеран­ського простору «Рехаб» та в. о. керівника «Будинку Воїна» у м. Львові Марію Петришин. З ціка­віс­тю слухали про  те, як ство­рювався простір для захисників і захисниць, а також їхніх родин в обласному центрі. Якщо резю­мувати виступ пані Марії, то мож­на виокремити кілька ключових тез: війна змінює усіх; збільшила­ся кількість суїцидів у середови­щі військовослужбовців та помітно ріст онкозахворювань; тільки в процесі напрацювання можна виробити єдині правила; триває процес навчання і переймання досвіду закордонних партнерів; зі Львова готові надати першо­черговий алгоритм дій; однознач­но усім громадам рано чи пізно буде потрібно вирішувати проб­лему відновлення воїнів. Марія Петришин поділилася унікаль­ними навиками, які стрияни візьмуть до уваги.

Про свій досвід у напрямку роботи з військовими та їхніми родинами, сім’ями загиблих ге­­роїв розповіла Олександра Ду­м’як, директорка Центру соціаль­них служб м. Стрия. Така спів­праця у службі налагоджена з 2014 року. Основне правило, яким керуються працівники служби соціально-психологічної  підтрим­ки – не нашкодь.

Вивчаючи проб­леми кожної родини зокрема, фа­хівці надава­ли і надають повний інформа­ційний і навіть юридич­ний су­провід. Налагодження пер­шо­чергової комунікації є дуже важ­ливим аспектом, від цього зале­жить і подальша співпраця. Не­обхідно розуміти, що людина перебуває у стресі й елементар­ний збір документів для отриман­ня тих чи інших пільг чи інших ви­плат є травмуючим фактором. Також існують певні стереотипи у людей, що психолог – це коли людина психічно хвора. Чима­ли­ми зусиллями працівникам цент­ру вдалося розвінчати це кліше. Надзвичайно жертовно працю­­ють психологи центру, паралель­но постійно удосконалюючись та  професійно зростаючи, вкла­даючи власні кошти у самоосвіту.

Тему продовжила Оксана Ку­шина, психологиня, керівниця служби соціально-психологічної підтримки, Центру соціальних служб м. Стрия. Безпосеред­ньо комунікує з родинами, які втра­тили батька, чоловіка, сина на війні. Перебуває на постійному зв’язку, працює в групі чи інди­відуально, зокрема з шістьма  дітками, які залишилися без тата.  Спілкується онлайн з бійцями, які перебувають на передовій. За­раз має 18 таких підопічних. Теле­фонні розмови тривають зазви­­чай у вечірній час чи коли у бійця є змога зв’язатися з психологом.  Дружини військовослужбовців також потребують психологічної допомоги. Вони проговорюють питання кардинальної зміни своєї половинки. Приїзд у коротку відпустку є стресом для усіх чле­нів сім’ї. Особливо важко, коли є каліцтво, що викликає несприй­няття самого себе. Дуже тонко потрібно відчувати ці настрої й крок за кроком долати бар’єр не- розуміння, апатії. Щоб поверну­ти­ся до нормального життя, й існує соціально-психологічна служба.

Отець Юрій Лесишин – вій­ськовий капелан, зазначив, що священнослужителям з нуля до­велося здобувати досвід спіл­кування не просто з військовими, а з бійцями безпосередньо на лінії вогню, в місцях дислокації частин на фронті. Перебуваючи там під обстрілами, спостерігаючи за тим, як воюють, гинуть побрати­ми, сумують за домом, відзначає, що молитва допомагає не втра­чати віри у те, що їхні жертви не марні. У військовій частині поруч зі свя­щеником є також штатні психо­логи, та саме до капелана швид­ше звернуться, щоб пого­ворити. Отець Юрій розповів, що він не чекає, коли прийдуть до нього на сповідь, він сам підхо­дить та починає спілкування, і в процесі такої бесіди розкривають свої страхи чи проблеми най­су­ворі­ші командири, загартовані у боях воїни. Їм дуже потрібне таке неформальне спілкування, що називається – душевна розмо­­ва. Вони розуміють, що сповідь – це конфіденційність, і тому їм про­стіше говорити зі священиком.

Капелан підмітив, що важли­вим є особистий досвід, коли товариш товаришу радить пого­ворити зі священиком і приво­дить побратима. Ось так капелани вчаться виконувати свою місію в армії. Поділився іноземним дос­відом, де волонтери допомага­ють сім’ї в час, коли батько чи син воює. Потрібна всебічна підтримка.

Отець Юрій висловив про­по­зицію, щоб психологи-волонте­ри  частіше приїжджали у військові частини навіть тут, в тилу. Таким чином потрібно привчати суспіль­ство до того, що проблеми можна вирішити спілкуванням з фахів­цями, а не закриватися у собі. Це і є, на його думку, турботою про ментальне здоров’я, бо психо­логічна підтримка без духовної неможлива.

Про комплексний підхід го­ворила депутатка Наталія Мель­ник, чоловік якої з 2014 року во­ює. І депутатка Анжела Марго­­лич, у якої син нині у лавах ЗСУ. Зо­кре­ма, пані Анжела запропо­нува­ла створити психологам Стрийщи­ни ініціативну групу, яка б написала чітко про те, чим місцева рада може допомогти у сфері підтрим­ки самим фахів­цям, які жертовно працюють над збереженням і відновленням ментального здо­ров’я. Викорис­товуючи свої пов­новаження, місцеві депутати зможуть ске­рувати відповідне звернення до народних обран­ців, щоб на дер­жавному рівні задекларувати всебічну допомо­гу тим, хто дбає про психологічний стан суспіль­ства.

Розмова продовжилася так званим медичним блоком. Її розпочав лікар-травматолог, депутат Стрийської міської ради Ігор Равлінко. Маючи бойовий досвід в Афганістані, він, як ніхто, розуміє проблеми, пов’язані з психологічним станом бійців, які,  потрапляючи у мирне середо­вище, багато буденних речей  не сприймають,  стають агресивни­ми. Саме суспільство не готове в таких масштабах сприймати військових, поранених, пере­живати біль втрати. Однозначно, на його думку, потрібна ком­плексна програма з вирішення всіх питань, які загострила війна. Чим швидше громада розпочне роботу в цьому напрямку, тим легше буде сприймати нові ви­клики та справлятися з ними.

Перші кроки зі створення на базі Залізничної лікарні реабі­літаційного центру, тема якого також вже не перший рік обгово­рюється, власне, мають робити депутати. Бо поки земля у підпо­рядкуванні укрзалізниці, немож­ливо повноцінно працювати. А міським обранцям потрібно розробити відповідну програму з фінансуванням і обов’язково залучитися підтримкою на рівні держави.

Психіатриня Стрийської місь­кої лікарні Олена Кравець зау­важила, що медики мають пра­цювати як одна команда спільно з військовими. Психіатр, психолог чи сімейний лікар поодинці не дадуть стовідсоткової фахової допомоги. Почастішали звернен­ня від військових і їхніх родин зі скаргами на здоров’я. З передо­вої чоловіки приходять демотиво­вані й виснажені. Є випадки алкоголізму. Від цього стражда­ють всі члени родини, зокрема і діти. У лікарні є всі можливості для обстеження і лікування різ­них симптомів, надання невід­кладної допомоги. Далі розгля­дають кожен окремий випадок і при потребі скеровують до Льво­ва чи інші лікувальні заклади. У сфері військової психології є брак кадрів. Є особливий список хво­рих з постравматичними розла­дами. Їм потрібна соціальна та медикаментозна підтримка. Ро­бота із сімейними лікарями на­лагоджена. Медичні препарати є безкоштовні, зокрема частину їх отримують лікарні з гуманітарної допомоги, тому військовослуж­бовців забезпечують усім необ­хідним. Звісно, бувають винятки на якісь препарати, але їх шу­кають через різні фонди чи орга­нізації.

Піднімається також у суспільст­ві питання реформи МСЕК – комісії, яка визначає ступінь пра­цездатності, призначає групу ін­валідності. Є багато нарікань на бюрократичну волокіту, збір вели­кої кількості паперових докумен­тів, на кількаденні черги, щоб потрапити на цю комісію.

Про ініціативу КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» – впровадження по­слуги індивідуальної психологіч­ної допомоги для військово­служ­бовців розповіла директорка Центру, депутатка Стрийської міської ради Іванна Салдан. Все почалося з того, що з березня минулого року велика кількість внутрішньо переміщених осіб зверталася по медичну допомогу до їхнього закладу. В ході роботи з’ясувалося, що вкрай необхідно  створити психологічну допомогу ВПО, що сприяло  швидшій адап­тації людей. Впоравшись з цим викликом, медики вже були готові до повернення військових з передової. Також паралельно працювали й з родинами, готуючи їх до зустрічі, бо всі відчувають наслідки стресу. Лікарі конста­тують, що люди в рази почали частіше хворіти і це зумовлено зниженням імунітету.  Перші ви­сновки І. Салдан: психолог має бути у кожному медичному центрі і пацієнт в центрі уваги.

У співпраці з Медичним корпусом у КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» облаштовано два кабінети, в яких і приймають психологи. Щодня 5-6 осіб вислуховує один фахівець. Зараз двоє психологів з Медич­ного корпусу допомагають, ді­ляться власним досвідом. На перспективу необхідно готувати підґрунтя для повернення воїнів з фронту. Завдання сімейного лікаря – виявити у пацієнта потре­бу спілкування з психологом. Психологів, у свою чергу, треба убезпечити від синдрому виго­рання.

Психологині-практики Марта Гладій, Руслана Пекарюк, Ірина Яців, Мар’яна Васильченко ділилися власним досвідом. Роз­повідаючи про свої спостережен­ня у наданні психологічної допо­моги, ініціативи і шляхи їх втілен­ня, розповідали кожна свій шлях у психологію і він виявився досить схожим.

Наприклад, досвід Марти Гла­дій розпочався з Майдану, коли студенткою брала участь у Ре­волюції на Граніті. З майдану помаранчевого починала й Руслана Пекарюк.

Розповідаючи чимало кон­крет­них випадків, психологині були одностайні у тому, що лікують стосунки, а не психотерапія, і без релігійної, духовної складової неможлива психологічна допо­мога військовим і їхнім сім’ям. Власну місію вбачають у тому, щоб допомогти віднайти сенс життя  кожному, хто до них звер­тається.

«Я радію, що в питанні пси­хологічної допомоги військо­во­службовцям ЗСУ у нас одно­стай­ність і ми пропрацюємо дієві практики для реальної допомоги. Важливими були пропозиції учасників та бачення комплекс­ного підходу в напрямку психо­логічної реабілітації та підтримки ментального здоров’я воїнів та їх сімей.  Дякуємо усім, хто долучився, напрацьовуємо наступні кроки», – зазначила на завершення Євгенія Пристанюк.

Наталія КАРПЕНКОВА.