Перші поселення в Криму з’явились у ХІІ ст. до н. е. Це були кімерійці, племена іранського походження. Потім їх потіснили скіфи, пізніше таври. Топоніми Таврика, Таврида, Таврія збереглись дотепер. Згодом держава звузилась під натиском сарматів. З VІ ст. до н. е. грецькі колоністи засновують на території Криму перші поселення: Пантікапей, Керкінітида, Феодосія, а пізніше Херсонес.
У східному Криму виникла Боспорська держава, столицею якої став Пантікапей (тепер Керч). Тодішні жителі залишили після себе унікальні пам’ятки боспорської архітектури. Грецькі колоністи привезли на береги Таврики мистецтво будування кораблів. Античні греки створили історико-літературні твори про Крим. Евріпід створив драму «Іфігенія в Тавриді». Вони знали твори Гомера «Іліаду» та «Одіссею», а Геродот у V ст. до н. е. розповів про релігійні вірування скіфів, про таврів. Коли Боспорський цар Мітрідат VІ Євпатор в третій, останній війні, зазнав поразки, то Боспорське царство на правах васала стало залежним від Криму. За царя Савромата ІІ царство вдало протистояло навалам скіфів та сарматів. В часи римського панування Крим пережив економічне піднесення.
В час великого переселення народів там появились готи та гуни. В VІ ст. вони втрачають силу, а Рим — Візантія відновлює контроль над Боспором. У ІХ ст. закінчується влада хозар в Криму, Константинополь розширює свою владу в Криму аж до Керчі. Їх фортецею стає Боспор. Хозари дали основу кримському народу караїмів. У Х ст. Хозарський каганат приходить в занепад після поразки руських (тобто українських) військ. На півострові ненадовго появились угорці, після них — печеніги. Новим сильним кочовим народом стали половці, поки в Криму не з’явились монголи. В майбутньому з половців сформувались кримські татари.
За даними житія Костянтина (Кирила) Філософа перед від’їздом з місіонерською метою в Хозарський каганат перебував у 860-861 роках у грецькому Херсонесі, у якому «Знайшов же тут Євангеліє і Псалтир, написані руськими письменами, і людину знайшов, яка розмовляла тією мовою».
У ІХ ст. укріплюється руська держава, розширюються її кордони, виникають торгові та військові стосунки між Руссю та Херсоном. Найвідоміший є Корсунський похід Володимира Святославича в 988 році. Княжа армія змогла взяти Херсон. Князь Володимир одружується з сестрою імператора Анною, а його військо (а згодом вся Русь, тобто, майбутня Україна) приймає християнство. Після цієї події зв’язок між Руссю та Херсоном ще більше поглиблюється, оскільки багато священиків, книг та церковних предметів йдуть на русь саме з Херсона.
У 12-13 ст. руські купці активно продавали свої товари через торговий порт Сурож (сучасний Судак).
І це в той час, коли на північному Сході від теперішньої України появились дикі племена чудь, моква, пермь, мордва та ін, які обитали в густих лісах,одягались у ведмежі та інших звірів шкури, лазили по деревах. І тепер московити нахабно верещать на цілий світ «Крим наш!».
Як повідомив Ібн аль-Асір, після битви над Калкою 1224 року, в якій русько-половецьке військо було розбите ордою Субедея та Джебе, руські купці та багатії, що проживали в Херсонесі, втекли до Малої Азії. У 1260-их роках жителями міста Крим були руси, кипчаки та алани. У ХІV ст. за міськими мурами Кафи діяла православна (руська) церква, згадувана в статуті Кафи 1316 р.
У ХІ ст. Генуя та Венеція стають європейськими морськими лідерами та засновують свої факторії уздовж берега Середземного моря. У 13-14 століттях генуезці поширюють свій вплив на південне узбережжя Криму. В той час будуються такі фортеці: Кафа, Чембало, Солдая, Луста. Найбільша з них була в Кафі, однак до нашого часу краще збереглася Судацька фортеця. Кафа у 14-15 ст. стає дуже великим містом для того часу. Там налічувалось 70 тисяч осіб, майже на рівні Константинополя. Населення складалось переважно з вірмен та греків. У 1475 році війська Османської імперії захопили всі землі генуезців у Криму. Основний удар був направлений проти генуезців та Мангупа. Хан був заарештований і доставлений в Стамбул. Він став васалом султана, який призначав кримських ханів тільки з роду Гераїв, нащадків Чингісхана. Османські укріплення були в Гезльові (сучасна Євпаторія), на Арабатській косі, Перекопі та в Керчі. Найбільшими феодалами після хана були беї, потім мурзи. В результаті жорстокої боротьби Хаджі Герай (виходець з Литви) домігся перемоги та став правителем Криму. Це було приблизно 1449 р.
Більшість населення займалось сільським господарством. Тут вирощували пшеницю, ячмінь, фрукти та овочі, льон, виноград. Було розвинене скотарство, ремісництво, добували й продавали сіль. Кримські міста цілком відповідали рівню східної архітектури. Запрошувались архітектори з Османської імперії та Персії. До нас дійшли з тієї епохи мечеть Джума-Джамі, ансамбль Ханського палацу.
Зовнішня політика після 1475 року підпорядковувалась Османській імперії. Спочатку Кримське ханство було в союзі із Москвою та воювало з Литвою. З початком 16 ст., коли Московія зміцнилася та стала представляти загрозу, а Велика Орда припинила існування, Кримське ханство стало періодично воювати як з Литвою та Польщею, так і з Москвою. Винищувальні набіги татар на Русь траплялися дуже часто у 15 — першій половині 17 століть. За один набіг татари могли вивезти з собою до 100 тисяч полонених — ясир — яких потім продавали на ринках рабів. Однак з 17 ст. набіги татар стали менш успішними через укріплення Запорозької Січі та створення укріплених поселень на Слобожанщині.
Коли Московська імперія зміцніла, вона почала розширювати свою територію. Таким чином, при Катерині ІІ завоювала Крим з наміром завоювати й Чорне море. Проте ніякого покращення в економічному плані на півострові не виявилось як при царях, так і при більшовиках. І Кремль при керуванні Хрущова висунув ідею передати Кримську область Російської Федерації на баланс України. Московити брешуть, що це був «подарунок» Хрущова Україні. Як у тій приказці «На тобі, небоже, що мені негоже». Це сталось 19 лютого 1954 рку. Україні дістався Крим з розваленою економікою і депортованим в глиб Середньої Азії населенням. Знаходячись в складі РРФСР, Кримська область залишалась в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, легка промисловість, залізничний транспорт України та Криму фактично були спільними.
І найболючіше питання — подача води. 85 відсотків об’єму водопостачання в Крим забезпечувалось за рахунок Північнокримського каналу. Це дніпровська вода, забрана з Каховки зі спеціально створеного Каховського водосховища. При його створенні були затоплені найродючіші дніпровські плавні, які кишіли рибою та звірами, було затоплено водою 90 сіл разом з пам’ятниками історії та незабутній Великий Луг.
Своїми силами відновити Крим РФ не могла, а також своїми людськими ресурсами. Перша хвиля переселенців у Крим з глибинних областей Росії (так званого Нечорнозем’я) не справдила надій влади. Народ із лісистої Росії важко приживався в степу і не міг адаптуватися до гористої місцевості.
Ще важче переселенцям давалась дуже складна і специфічна землеробська культура. Сади, виноград, ефіроноси, тютюн, технічні культури, навіть кукурудзу російські переселенці побачили в Криму вперше в своєму житті.
Взагалі, знаходячись в складі РРФСР, Кримська область в більшості була зв’язана з Україною. Газета «Кримська правда» повідомляла, що «українці діловито допомагають кримчанам будувати прекрасні міста і курорти, розвивати промислове будівництво…». Тому і закономірним здається одноголосне рішення Верховної Ради СРСР та Президії Верховної Ради від 19 лютого 1954 р. про прийняття Указу «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР в склад Української РСР».
До речі, «головним у країні» був тоді зовсім не Микита Хрущов, а голова Ради Міністрів СРСР Георгій Маленков. Саме він, що видно з протоколу засідання Президії ЦК КПРС про передачу Кримської області зі складу РРФСР в склад УРСР від 25 січня 1954 року, формально ініціював передачу Криму. А під Указом від 19 лютого стоїть підпис Голови Президії Верховної Ради СРСР Климента Ворошилова…
У тому ж 1954 році замість Криму Україна передала в склад РРФСР частину своїх споконвіків територій, що межують із сусідніми російськими областями, а Ростовській області віддали місто Таганрог. ЦІ землі по совокупній площі дорівнюють території Криму і населяло їх 1,2 млн українців.
Чи хтось в Європі чув, щоб Україна репетувала, що Кубань, Воронеж, Білгород, Курськ наші території і вимагала їх повернути, чи йшла їх завойовувати? Адже народи Італії, Туреччини, Греції, Ірану, Сірії не кричать на цілий світ, що «Крим наш», хоч їхні предки проживали на цій території і навіть мали свої держави. Видно, що московити навіть не знають добре своєї історії. Не кажучи вже про історію інших держав світу. Але ідіотам закон не писаний… Про мораль навіть не йдеться…
Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.