Воно має особливу магію, тому так вабить до себе багатьох, аж ті втрачають сон та інтерес до корисної праці. Поряд з ним крокує слово «вибори», а народ це охрестив «вибори без вибору». Проте воно втратило свій первинний зміст і будь-який зв’язок з реальністю. Ще славетний давньогрецький науковець-енциклопедист, філософ і логік Арістотель зауважив: «Правильна влада дбає про добро всіх громадян, а неправильна влада — за своє добро».
Великий полководець стародавнього світу Олександр Македонський завдяки своєму вчителю Арістотелю одержав блискучу освіту і мріяв про військову кар’єру. Його мрія здійснилась. Очоливши армію, він вирішив завойовувати сусідні країни. Перемоги над ними принесли йому славу, почесті. Підлеглі воїни гордились ним і виконували будь-які накази. Ось вони прибули в Індію, яка для них була екзотикою. Тут вони побачили багато незвичного: могутніх слонів, рідкісних тварин й рослини. Багато воїнів скосили невідомі хвороби, зокрема малярія. Воєначальник О. Македонський писав своєму вихователю Арістотелю, що він втомився, навіть слава вже його не тішить… Хвороби доконали і його. Тіло героя бальзамували, залили в труні медом і відправили на батьківщину. Так плачевно закінчив життєвий шлях найбільший полководець стародавнього світу.
Яскравий слід в історії Франції залишив Наполеон Бонапарт. Жадоба слави, стремління розширити територію Франції, створити імперію, яка би за розмірами перевищила Римську імперію. Наполеон відзначався гострим розумом, геніальними здібностями, плекав мрію про найвищу історичну роль. Плюс до того, мав нахил до військової справи, що допомогло йому створити найбільшу в Європі армію. За короткий час блискучому полководцю вдалось створити непереможне військо, яке невдовзі завоювало всю Європу. Бійці його армії безмежно любили свого командира і готові були йти за ним у вогонь та воду. Полководець майже все своє життя провів у сідлі на коні, першим рвався в атаку, а не ховався в окопах.
Держави, міста падали перед його армією як доміно. Територія Франції невпинно збільшувалась. Над імперією безупину лився золотий дощ за рахунок переможених, державна казна збільшувалась, підрядники поповнювали кадри крупної буржуазії. Але жадоба завойовника Європи не покидала. Наполеон задумав похід на Росію, його приваблювали її безконечні простори. Добре навчена, його армія просунулась аж до Москви. Хтозна, як би повернулось колесо історії, якби не люта зима 1812 р. Багато французів загинули на полі битви від морозів. Залишки наполеонівської армії були гнані до Парижа. Там зібралось багато союзницьких військ. Наполеона вислали на острів св. Єлени, не піддаючи суворому нагляду.
І ось в березні 1815 року він раптом з’являється в Парижі, де керує державою ще 100 днів. Весь Париж «гудів»: як могла беззбройна людина на фоні повного спокою висадитись на півдні Франції і три тижні безперервно рухатись до столиці, не здійснивши ні одного пострілу, не проливши ні краплі крові, «відвоювати» Францію у її законного короля.
13 березня 1815 р. представники восьми держав зібрались на Віденський конгрес та опублікували Віденську декларацію, де оголосили Наполеона Бонапарта поза законом. Талейран, міністр закордонних справ при Наполеоні, знаючи хитке становище Бурбонів, налагоджує таємні стосунки з руським царем Олександром І. Франція, врятована Росією від розчленування, була вдячна царю. Олександр І загорівся ідеєю розширення кордонів Росії за рахунок Польщі, Пруссії, Австрії. Росія, очолювана Олександром І, не проти була відірвати ласий шматок Європи і приєднати до своєї імперії.
На зміну йому прийшов цар Микола І, який продовжив справу свого попередника. За це його назвали «жандармом Європи». Він санкціонував договір від 15 листопада 1831 р. про результат ненависної йому бельгійської революції. Згодом Микола І відійшов від справ Франції, бо всі свої дипломатичні здібності використав для підкорення Польщі.
Через низку революцій у Європі авторитет Росії у Польщі захитався, а випустити найближчу сусідку зі своїх зажерливих пазурів не входило в її плани.
Як підтверджують історичні факти, стремління розширювати свої кордони для можновладців не знає меж. Бо влада таким людям дає все: почесті, славу, титули, гроші, маєтки, нагороди, а це дозволяє купатися в розкоші.
Мінялися епохи, державні діячі, устрій країн, перекроювались кордони, а на історичній сцені з’являються люди з непомірними амбіціями, завойовницькими планами, проте далекі від постаті Наполеона. Взяти хоч би найближчу сусідку України — московщину. Її лідеру дуже далеко до Наполеона, хоч би як він не надував щоки і не намагався вступити в його слід. Проте його хвороблива амбітність та ненависть до українців знищить його самого вкупі з оточенням. Диктаторські плани, безмежна жадоба влади впали на благодатний грунт. Попередники путіна: лєнін, сталін, берія, дзержинський та іже з ними давно потрапили під колесо історії та були розчавлені, мов якийсь непотріб. Всі диктаторські режими знайшли свій безславний кінець. Та нинішній сусід України засвоїв все найгірше від диявольських «будівників соціалізму та комунізму» і нищить Україну під пень. Якщо у попередніх окупантів руки були по лікоть у крові, то у путіна по саме горло.
Невже вони забули, як покінчив Гітлєр зі своїми генералами, як були знищені сатрапи Пол Пот, Каддафі та інші владолюбці азійських та африканських держав. Наполеон Бонапарт в порівнянні з ними виглядає благородною людиною, майже рятівником цілої Європи від монархії. Наші владці люблять повторювати слова Наполеона: «Я люблю владу як музикант свою скрипку. Я люблю її тому, що можу добувати з неї звуки, акорди, гармонію. Я народжений для влади…». Усі знаємо, яким безславним був кінець цього завойовника!
Згадаймо президента США Франкліна Рузвельта, котрий, уже будучи тяжко хворим, прикутим до інвалідного візка, пішов на четвертий термін президентських виборів. Вибори він все-таки виграв, але через два з половиною місяці помер. Чому не відступив? Тому, що життя і влада були для нього невіддільні.
Подібне сталося і з Вінстоном Черчіллем, англійським прем’єр-міністром. На час другого обрання на цю посаду він уже був тяжкохворою людиною, «ходячою медичною енциклопедією». Після перенесеного другого інсульту Черчілль, ігноруючи прохання членів кабінету міністрів та особистого лікаря подати у відставку, категорично відмовився залишити найвищу посаду. Навіть після третього інсульту ніяк не хотів покинути владне крісло. В його особі «владоголізм» тісно поєднувався з алкоголізмом.
Повернімось до історії сучасної України. Один прийшов до влади через придушення свободи слова, наказавши розправитись з неугодним журналістом (йому відрубали голову). Прагнучи «царювати» ще один президентський термін, позбувшись успішного конкурента, хоч його підтримувала більшість демократично налаштованих українців. В Україні всі роки незалежності «правили бал» кремлівські срібняки. Адже жадібна і кровожерна московія не бажала, щоб ми позбулися імперського ярма. Це тривало століттями, бо ментальність північного сусіда не змінилася ні на йоту, і ніякі маски «демократичності», «європейськості» не здатні вплинути на них.
Можу нагадати ще стремління до влади хоч би Ангели Меркель, яка роками «танцювала» під дудку путіна. Після неї, незважаючи на «хороводи» з кремлем, Німеччина нарешті скинула рожеві окуляри і нелегко приходить до тями. А лідер Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган вже вкотре обраний президентом. Бо так не хочеться позбуватися влади, впливу на історію 21 століття. Цей популярний діяч хоч якось сприяє Україні, не пориваючи зв’язків з кремлівським диктатором.
Таких прикладів можна навести безліч.
Кажуть, що ми, українці, завжди незадоволені своєю владою. Людина живе на землі не для того, щоб стати багатою, а для того, щоб стати щасливою. Бо ми ніколи не отримаємо те, що ми хочемо, поки не будемо вдячні за те, що ми маємо. В даний момент важко вважати себе щасливою людиною, коли довкола бачиш трупи найдорожчих тобі людей, побратимів, а від роками нажитого житла залишились тільки руїни. А ти випадково уцілів серед того армагеддону. Ще й мозок сверлить думка, як люди при владі можуть обкрадати військовослужбовців чи продавати державні таємниці окупантам.
Давно настав час усвідомити, що єдиним джерелом безладу в Україні є народ, якого можна купити за гроші або обдурити обіцянками. Ще блаженніший Любомир Гузар сказав: «Війна жахлива, але в ній є і виклик для нашого народу, який звик нічого не робити зі своєю долею. Сьогодні ми змушені змінюватися. До цього багато хто з нас були радянськими людьми, які звикли до того, що вони ні про що не думають, про все дбає держава, а їхнє головне завдання — споживати. Ніхто не брав відповідальності на себе, потрібен був ідеально пасивний громадянин, якого так спеціально виховували. А потім прийшла незалежність, і ми втратили радянські блага, але не змінилися внутрішньо — все так само: «моя хата була скраю…». Правда, це було сказано ще до повномасштабної війни з московією.
А наостанок нагадаю рекомендації Кола Волхвів: «Купіть зброю і навчіть сина стріляти. Купіть книгу і навчіть його мислити. Покажіть йому красу і велич нашої Батьківщини, і наша держава буде непереможною».
Це зробити ніколи не пізно.
Марія ЦЕСЛІВ-РІШКО.