ПРОДОВЖУЄ ЖИТИ І ЩОСЬ ДОБРЕ РОБИТИ
Сьогодні гостею нашої рубрики є авторка поетичної збірки «Теплі дотики осінніх барв» та співавторка декількох альманахів, Видавництва «Лілія» м. Хмельницький – Мирослава БАРАНИЧ.
Про себе розповідає досить скромно. Народилася в селі Райлів, що на Стрийщині. Закінчила Нежухівську середню школу. Відтак вищу освіту здобувала в столиці. Закінчила КТІЛП (Київський Технологічний Інститут Легкої Промисловості). Жила та працювала у Львові з фахом інженера- технолога трикотажної фабрики. «Згодом повернулася у рідне село. Продовжую жити і стараюсь далі щось добре творити», – так зазначає пані Мирослава.
Та більш промовистими є поетичні рядки якими поділилася з нами поетеса.
Наші Мадонни Фортеці-оборони
Пані-Панянки-Добродійки та Громадянки.
Сеньоріти, Княгині – Миру Берегині.
Принцеси-Леді та Міледі Ріднесенькі та любі.
Красиві симпатичні – Донечки, Сестрички,
Гарнесенькі Мамусі та мудресенькі Бабусі …
Фантастичні жінкИ, як казкИ!
Фантазерки-каскадерки.
ТІтки-НевісткИ – дивоглядні КвіткИ…
Прості селянки, креативні городянки –
Кохані незамінні та бажані.
Карпатські Берегині або Київські столичні VIP PERSONY ( із доступної людської зони).
Ще із СвященИчої родини пОдруги життя-Дружини.
Онучки Донечки -Доці- Сини і Дочки –
Колоритні Мамині Вишивані Сорочки.
Творчі, поетичні натури
Усі Причасники “Житейської родинної мануфактури”
Максимально для Вас: везіння-співпадіння
Бажань- можливостей, хотіння .
Аби Вашим Небесним Патронесам усе виходило і тут і там,
У Неба-Підсебесній і було добре Усім Нам…
ТАТОВА ДОНЕЧКА
Моїй першій вчительці Ганні Сидор, Ганусі Петрінець, присвячую ( донька Володимира Петрінця надобласного кур’єра ОУН УПА на псевдо “Перебіглий”).
«Ганна-Гануся-Анна Володимирівна,
Вчителько моя,
Моя не тільки зоре світова, а ще любов, наснага, доброта, моя
Ви, красивої душі – не в’януча весна…
(І я не змучуся казати: як добре мені, Вас знати)…
Ганна-Гануся, таткова донечка,
І вродою схожа, ще й поведінкою –
Сонечко… … Мій Люде, цвіт нації – красиві, Діти Божі – не зрадливі…
З української, кожної хати
Вміють нескорені духом свободи стояти.
…Люба моя, Перша Вчителька
Всіх чеснот добропорядності Правителька… не біймося, нині Ми у своїй Богом даній Вкраїні.
Молоді, відважні – вже не ті “хлопці з лісу”
Навіки заспокоють нелюда “коктейлями з мелісу” !
Відтоді і до сьогодні
Стоять за Рідну Неньку найкращі -незламні- справжні…
Пташиночко-Вчителько, Ганно-Ганусю, тепер у любові зізнатись Вам, мушу
Стаю у молитві за Усіх , незламних, непідробних, Вас
І дякую Всевишньому за все, що про Вас.
З любов’ю, всім серцем обіймаю, Шаную, дякую, люблю і ніколи не забуваю, Цілую добрі руки і низько голову схиляю…
СТРИЙСЬКА КАВА
Слухай старий, а давай підтягнися на каву у Стрий…
Підходим до барної стійки, а тут: аж три красивих “стрийки”
Віртуозно чаклують над фірмовою кавою, (причому, кожен з них з бородою цікавою)…
Ну а що вже кава бадьора ранкова “Від Стрийка”, це так, як цвіте Магнолія Стрийська.
Ніби сів на скутер І пливеш над усеньким світом, а Тобі “під носиком” парує вже романтичним райським літом…
СОНЯЧНЕ СЕРЦЕ
Коли лелеки поверталися додому
Ніколи не було чути аби скаржилися на перевтому…
Так постояли мало на високих підборах, заледво перевели подих трохи: не вагаючись поскидали каблучки і теплі панчохи.
Та й босими ногами по замерзлій землі – отакі відчайдухи ще ті журавлі… Щоби потім, стрімкими крильми, (десь високо у небі)
Написати сонячне серце Господньої Ласки, Божа Дитино, для Тебе…
НАТХНЕННА ВИСЬ
Хоч ми не обіймалися, не бранчувалися, не знимкувалися – тоді, колись, де явно, вже перебувала в серці натхненна вись, всеодно, захоплююся Вами, щоб Ви раптом знали-здогадались і до Стрия, не раз ще повертали, тоді, коли – старі-малі маґнолії цвіли…
… Бо, тепер в СтриЮ, усі Митці – поети хапають музу за шлеЮ Красивим і коханим ( божевільні трохи) – вимальовують сонети.
Ось такі поетичні рядки подарувала нашим читачам Мирослава Баранич. Буденне вмить стало чимось загадковим і натхненним. Пишіть, пані Мирославо, на втіху своїм і чужим.
Наталія КАРПЕНКОВА.