День Незалежності України – свято особливе і для учасників національно-визвольної боротьби, які пройшли через катівні НКВС і не зрадили національної ідеї святої української справи. Зазнавши жорстоких репресій, вони в 1991 році знову прислужилися ідеї незалежної України. Тому в ці дні, вшановуючи пам’ять цих вірних синів і дочок українського народу, музейники згадують їх у своїх розповідях.
Свою вагому сторінку в цю історію вписала стриянка Любомира Сулик – мужня жінка, незламний борець за волю і незалежність Української держави. Цьогоріч, саме в День Незалежності їй виповнилося б 95. Тому важливо пригадати краянам її нелегкий земний шлях.
Народилася Любомира-Ірена Сулик-Волошин 24 серпня 1928 року в селі Семегинів на Стрийщині. З 1939 року проживала
і навчалася в Стрию. В роки німецької окупації закінчила Стрийську торговельну школу. У 1947 році вступила на біологічний факультет Львівського університету, який, на жаль, не закінчила через арешт. Роботу в підпіллі Любомира розпочала
у 1944 році, ще навчаючись у школі. Виконувала організаційні завдання відділу пропаганди. У своєму життєписі Л.Сулик написала: «З другим приходом «червоної навали» українська молодь масово пішла
в підпілля. Мої ровесники і старші хлопці пішли в УПА, яка на той час уже діяла. Я часто приїжджала в село, бо виникали потреби бути на зв’язку з боївками повстанців. Виконувала все, що мені доручали. Відтак мене закріпили до відділу пропаганди. Вишколи ми проходили в Карпатах – селах Орява, Підгородці, Козьова. Там нас загартовували ідейно, духовно і фізично».
Навчаючись у Львівському університеті, Л. Сулик проводила велику роботу, яка вимагала від 18-річної юнки неабиякої відваги та ризику. Використовуючи різні паспорти, купувала друкарські машинки, канцелярські товари для підпільної роботи, переправляла їх «по зв’язку». Перевозила і розповсюджувала націоналістичну літературу, гасла та заклики проти «червоних» окупантів, розвішувала листівки на вулицях Львова, в університеті, міських парках та на цвинтарях. Разом із студентами Львівського медінституту Л. Сулик скуповувала і передавала у підпілля медикаменти. А з учнями технікуму легкої промисловості – тканину для пошиття упівських одностроїв.
9 червня 1950 року у Стрию Любомиру арештували – з чужим паспортом та націоналістичною літературою. 22 серпня Дрогобицький військовий трибунал виніс вирок: Любомиру Волошин позбавили волі на 25 років та на 5 років позбавили прав. Покарання відбувала у спецтаборах Казахстану, де захворіла тяжкою формою туберкульозу легенів. Звільнена по хворобі у 1956 році . У 1960 році вийшла заміж за колишнього політв’язня Володимира Сулика. Виростили сина Романа та дочку Лесю.
З початком національно-визвольного руху 90-х Любомира Сулик серед тих, хто організовував Стрийські Спілку політв’язнів і репресованих, станицю Братства ОУН-УПА, була заступником голови станиці Братства Василя Цюрка, а з 2012 року очолила станицю.
Музейники згадують її пристрасні виступи під час міських заходів, музейних імпрез, в учнівських та студентських аудиторіях. Пані Люба разом із своєю сестрою Любою Волошин активно долучились до створення Меморіального музею Ольги Бачинської, яку добре знали. Передали до експозиції чимало добре збережених особистих речей пані Бачинської, ділилися щирими спогадами про неї. Пані Люба не стояла осторонь і під час створення музею Меморіального комплексу «Борцям за волю України» – давала добрі поради, допомагала поповнювати тематичну збірку цікавими експонатами.
В експозиції про національно-визвольну боротьбу на теренах Стрийщини, яку плануємо створити, буде розповідь і про хорошу людину – чесну, справедливу, принципову Любомиру Сулик, яка до останнього подиху залишалася вірною присязі члена ОУН, полум’яною патріоткою, для якої Бог і Україна – понад усе.
Галина ВЕРЕС.