У знаковий день усіх українців, 24 серпня, у виставковій залі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» відбулося відкриття виставки живопису Мирона Довганича «Незібране поле». Для митця вона така ж знакова і народжена у творчих муках, як і наша незалежність, яку продовжуємо відвойовувати. Бачимо трансформацію українського суспільства, так і побачимо колосальне перезавантаження творчості художника.
Перші відвідувачі вернісажу, оглянувши «нового Довганича», констатували – представлені творчі роботи кардинально відрізняються від звиклого авторського почерку. Про це говорила модераторка заходу Зеновія Ханас, гості
й сам художник. Шістдесятиоднорічний Мирон Довганич надзвичайний працелюб. Вислів «Діло майстра величає» якнайкраще ілюструє сутність митця.
Познайомимо нашого читача з життєвим шляхом нині члена Національної спілки художників України, а колись юнака з с. Велика Тура, що на Івано-Франківщині, який приїхав до Львова, щоб навчатися у Поліграфічному інституті друкарства ім. І. Федорова. Згодом доля завела до Стрия. Саме тут він знайшов свою половинку та утверджувався як художник і педагог.
На його рахунку безліч Всеукраїнських та Міжнародних виставок. Та чи це збірний, чи персональний вернісаж Мирон Довганич однаково відповідально підходить до підготовки, оформлення, пошуку назв картин. Ось і цю, особливу виставку для рідного міста, він власноруч оформлював, знаючи особливості приміщення виставкової зали, освітлення, підбирав роботи композиційно й колористично, щоб занурити відвідувачів у різні стихії, у всі думки та хвилювання, які переживав у крихітній майстерні серед сотень полотен, що чекають свого часу.
Якщо «ранній Довганч» на теренах живописних візій втілював в роботах колоритне довкілля Карпат з усіма його барвами, то «сучасний Довганич», попри свою любов до природи рідного краю, розширив географію сюжетів і левова частка картин на виставці – це війна, як він її переживає і відчуває, його емоції, його творчий протест і гімн українцям – незламним і непереможним.
Філософське авторське світосприймання і світовідчуття – це насамперед внутрішній розвиток митця. Його живопис не поверхневий, тому на перший погляд можливо і не всім буде зрозумілий. Та Мирон Довганич і не прагне сподобатися усім, а дає простір для фантазії кожного, хто прийде подивитися на твори. Художник впевнений, що знайде «свого» глядача, який зрозуміє його з півслова.
Мистецтвознавець Олег Йога писав: «Прагнення до «ідентифікації» себе, як особистості і творця, до пізнання навколишнього світу, пошуки нових шляхів у живописі завжди було характерним для Мирона Довганича – в цьому сенс його творчих успіхів сьогодні, і маю надію, в майбутньому».
І він не помилився. Мирон Довганич перебуває у пошуку нових форм і не боїться творчих експериментів. Він звик до критики, але завжди залишається вірним своїм відчуттям і переконанням.
Кілька штрихів до його життєпису додала Зеновія Ханас, розповівши під час відкриття виставки про те, що одна робота митця розміщена у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії – образ, на якому зображена Матір Божа у квітах і перед Нею молиться Папа Іван Павло ІІ, особисто її завжди спонукає до певних роздумів і з вдячністю тоді згадує пана Мирона. Можливо, намолена ікона здатна творити дива і згодом ми про це дізнаємося, бо створив її надзвичайно обдарований і цікавий художних. На її думку, картин такого змісту і жанру вартувало б додати до вернісажу.
«Маємо нагоду нині зануритися з головою у творчий світ неординарної особистості. Зверніть увагу на назву виставки «Незібране поле». Це так поетично і водночас злободенно. Минулорічні і теперішні жнива в умовах війни складні. Не все можуть зібрати, щось спалене і розбомблене. Це величезний гріх так вчиняти, нищити хліб, людську працю. І роботи на виставці перегукуються з цією бідою», – слушно зауважила З. Ханас.
Зазвичай авторові слово надають наприкінці відкриття виставки, цього ж разу, відійшовши від канонів, Мирон Довганич мав можливість першим поділитися власними думками з тими, хто прийшов підтримати та розділити радість і хвилювання митця. А це насамперед дружина, сюрпризом для якої було публічне зізнання у коханні з квітами та поклоном на одне коліно, за її терпіння і розуміння, постійну підтримку й почуття, нерозтрачене з роками.
«Не вмію розповідати про себе. Я краще розкажу легенду про творчість. Коли Бог створював людину, він зробив її розумною і здібною на подобу себе. Згодом почав задумуватися, що рано чи пізно людина почне давати виклик Богові. Він скликав величезне зібрання Ангелів, Архангелів і обговорював з ними, куди сховати ці знання і здібності, щоб людина не почала сперечатися з Богом. Спочатку хотіли сховати високо у горах. Та людина підкорила найвищі висоти. Була думка сховати на дні океану. Та людина і туди добралася. Ще пропонували сховати у хащах непрохідних джунглів. Та і туди людина знайшла шлях. Один же з Архангелів запропонував сховати людський талант у самій людині й нехай кожен шукає у собі той талант, розум, уміння. Так я і шукаю в собі все життя цей талант», – зазначив Мирон Довганич.
Майже 40 років митець живе і працює в Стрию. Був серед перших художників, які на початку 90-их років минулого сторіччя ініціювали виставки місцевих творчих особистостей і тоді ж була його перша персональна експозиція. Пан Мирон розповів, що не просто готувати тематичну виставку, бо виникає певна прив’язка, необхідність дотримуватися задуму. Художник віддзеркалює сучасність й свої почуття й враження того, що відбувається навколо, він сублімує у роботах. Хтось це робить академічно, хтось двома мазками передає увесь спектр почуттів. І в кожного з нас нині своє незібране поле, яке ще довго відчуватиме відлуння війни.
Вражають роботи автора «Криваві сльози України», «Трагедія» (про Каховську ГЕС), «Квіти для воїнів», «Дерева війни», «Подих ранку», «Подих обурення» та ін. Є і жартівливі роботи, оптимістичні та песимістичні. У кожного будуть свої асоціації й емоції при перегляді, й саме цього прагнув художник, оголюючи свою душу.
Ми можемо тільки уявляти собі, який спектр емоцій переживав у день відкриття виставки художник, та компліментів і різних думок від першого враження про «нового Довганича» не бракувало.
Сподіваємося, що ми спонукали наших читачів знайти час для відвідин виставкової зали та на власні очі пересвідчитися у певній трансформації художника, який завжди знаходить час для тих, хто цікавиться творчістю, радо ділиться знаннями й виношує цілий міх ідей.
Бажаємо втілити все задумане та насолоджуватися відгуками у книзі, в якій залишатимуть свої думки ті, хто разом з автором переживатиме певне емоційне збудження.
Наталія КАРПЕНКОВА. Фото автора.