Зі спогадів отця Григорія Труха (на фото) дізнаємося, що пісня «Ой у лузі червона калина» була створена у кінці серпня 1914 року і стала улюбленим мотивом численної кількості добровольців, які готувалися вступити до війська і боротися за незалежність України.
Отож, у книзі «За волю України», що вийшла друком у Нью-Йорку 1967 року під гаслом «Літопис Українського Січового Стрілецтва» опубліковані спогади отця Андрія Григорія Труха з монашого чину Святого Василія Великого. Автор з гордістю і захопленням згадує свої молоді роки, тверді наміри галицької молоді віддати «серця кров і любов» рідній Вітчизні. От що він згадує.
«Для принимання добровольців покликано повітові і громадські комітети. Добровольці прибували просто до Львова або до своїх повітових міст. Молодь Галичини заворушилась і масами плила в ряди українського війська, захоплена довго нечуваним гаслом: «Війна за волю України».
Хоч до УСС могли вступати самі юнаки, що не були покликані до австрійського війська, або такі, що були колись звільнені від військової фронтової служби, все-таки на поклик українського національного проводу зголосилось понад 20 000 національно свідомого українського квіту, що хотів здобути рідній українській нації кращу долю. Перед у цім воєннім ділі провадив Львів. Там, як це годилось українській столиці, найкраще поступала організація УСС. Перша воєнна сотня УСС виступила у Львів під проводом Івана Чмоли; першим куренем командував Дмитро Вітовський. Першим головним комендантом УСС став Теодор Рожанковський.
Коли на поклик Головної Української Ради й Боєвої Управи почали діяти по повітах Повітові Ради, до мене одного пополудня прибули зо Стрия директор Павлюк і інженер Бобикевич із зазивом, щоб і я для загального добра української нації вступив до Українських Січових Стрільців. Це було для мене таке самозрозуміле, що вже наступного дня я вибрався до Стрия, щоб станути в ряди УСС. Мав я тоді вже скінчених 20 років.
В Стрию незабаром зароїлось від «добровольців», як тоді називали УСС. Збірною станицею стала для нас бурса Педагогічного Товариства на передмістю на Ланах, що нею управляв п. Шепарович. У тій бурсі я мешкав якийсь час, як ходив у Стрию до школи. Тепер вона стала нашим стрілецьким табором. Там ми збирались і харчувались, а на військові вправи виходили за місто. Ночували стрільці, де хто міг, а вранці збирались на площі бурси. Я ночував у свого шкільного товариша Федорика.
Патріотичні і трудолюбиві стрийські пані натрудились багато, щоб нагодувати те своє рідне військо. Це певне, що щокрок, то щось рвалось, бо ніхто не був до цього приготований, а добровольців прибувало щораз більше з усіх сторін. Згодом назбиралось їх у Стрию коло 10 000.
Розуміється, що ми не мали ще тоді ні уніформі, ні зброї. Я ходив на вправи в сокольськім однострою, що його я роздобув від знайомого члена стрийського «Сокола».
Хоч ми тоді були ще мало подібні до дійсних вояків, та все-таки не без враження й захоплення відбувались наші походи чвірками через місто з бадьорою піснею на устах. Котра тільки пісня була нами знана й відповідала до співу під час маршування, вона лунала на стрийських вулицях.
Історія пісні «Червона калина».
В тім часі постав наш стрілецький славень «Червона калина». Історія її ось така:
Коли одного дня в серпні 1914 року ми мали збірку на площі згаданої бурси у Стрию, я почув, як мій сусід у ряді, урядник української каси в Стрию, Іваницький, підспівував собі гарну пісню, що мені дуже сподобалась. Її він навчився від артистів львівського театру «Української Бесіди». На мою просьбу він переспівав мені кілька разів одну строфку тієї пісні, я навчився її напам’ять. Слова тієї пісні, що мене так захопила, були перші її слова:
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна
зажурилася…
Оці слова так дуже підходили до тодішнього нашого положення й так живо висказували всю нашу стрілецьку ідею, що я повторяв собі ту чарівну строфку раз-у-раз, а як наступного дня ми вийшли знову на вправи, я сів перед бурсою коло столика й склав іще три нові додаткові строфки, що разом створили ту славну «Червону калину».
Ціла та пісня звучала ось так:
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна
зажурилася…
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну
гей-гей розвеселимо!
Машерують наші добровольці
у кривавий тан,
Визволяти братів українців
з московських кайдан;
А ми наших братів українців
визволимо,
А ми нашу славну Україну
гей-гей розвеселимо!
Ой у полі ярої пшениці золотистий лан
Розпочали наші добровольці
з москалями тан;
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну
гей-гей розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер
з широких степів,
То прославить по всій Україні
Січових Стрільців;
А ми тую стрілецькую славу
збережемо,
А ми нашу славну Україну
гей-гей розвеселимо!
Мабуть іще таки того самого вечора після вправ я уставив стрільців на площі бурси в чотирикутник і почав учити їх співати «Червону калину». Так було кілька вечорів. А що «Червона калина» захопила стрільців так само, як і мене, то незабаром по Стрию розходився гомін першої стрілецької пісні: «Ой у лузі червона калина похилилася…». Слова «Машерують наші добровольці у кривавий тан визволяти братів українців з московських кайдан» пригадували нам щодня ту найближчу мету нашого стрілецького здвигу, а бадьорий, тріумфальний рефрен: «А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!» підносив нас на дусі, розігрівав нам молоде серце любов’ю до України й рвав до жертви за її волю.
Тієї «Червоної калини», яка так захопила була моє серце й що її від мене перебрали, як дорогоцінний скарб,мої побратими-стрільці в Стрию, ми вже не забули, ніколи не переставали співати. Ми співали її в Стрию, ми співали її в Карпатській Україні, ми взяли її з собою в похід на Велику Україну. З літами її почали співати в Галичині й по всій українській землі, а з колишніми УСС-ами й іншими переселенцями «Червона калина» прибула до Канади й Америки, Бразилії, Арґентини й до всіх країн усього світу, куди залітали «українські журавлі»… за хлібом, за волею, за кращою долею…
Сьогодні нема, мабуть, в світі ні одної української громади, де не співали б тієї славної стрілецької «Червоної калини!».
* * *
Зворушена таким спогадом, я додам від себе, як повернулася на Україну, сплюндрована комуністичним режимом, ця славна бойова пісня, як відродилася вона з ще більшою силою в у перші дні цієї страшної війни.
Звичайно, за часів застою і тоталітаризму цю пісню ніхто не співав, не виконувалася вона на концертах чи інших мистецьких імпрезах. Але покоління, що пройшло випробування ГУЛАГом, висилками і репресіями, добре знало цей стрілецький славень. Тому у кінці вісімдесятих років минулого століття, в часи перманентних мітингів, протестів Оксамитової революції «Червона калина» зазвучала з новою силою. Її співали політв’язні, інтелігенція, яка підтримувала рух шістдесятників. Звучала вона і в Стрию, коли піднімали вперше в Україні національний прапор над міською радою, коли протестували під будинком комуністичної партії України, скандуючи «Ганьба!» комуністам. З цією піснею вирушали до повстанських могил, до свіжонасипаних стрілецьких пам’ятних курганів, до приміщення стрийської тюрми – колись катівні НКВД.
Цю пісню дружно підхопили співочі колективи підприємств і учбових закладів. Без «Червоної калини» не обходився жоден патріотичний захід на початку 1990-х років.
Та з роками стрілецька пісня почала забуватися. Все менше звучала вона з уст молоді. Не транслювали її по телебаченню і радіо. Здавалось, що це вже історія, навіть трохи призабута. Щоб виконати її з дітьми чи молоддю у 2000-х роках, слід було кожному видрукувати слова та відтворити мелодію.
Але кривавий подих війни змусив пригадати цю пісню. Переживаючи весь трагізм війни, естрадний співак Андрій Хливнюк виконав її на вулиці Києва. І тоді «Червону калину» підхопила вся Україна, а за нею – цілий світ.
На Стрийщині також могутньо звучить «Червона калина». До честі наших краян слід наголосити, що вони активно відгукнулися на заклик Преосвященного владики Богдана Манишина з благословення Преосвященного владики Тараса Сеньків колективно заспівати цю пісню. Відеоролики з виконанням неофіційного гімну України заполонили соціальні мережі. Прекрасно, що стрияни в такий чудовий спосіб вшанували пам’ять її автора отця Григорія Труха. Історія засвідчує невмирущість славня, народженого у Стрию.
Зеновія Ханас, заступник директора з наукової роботи
краєзнавчого музею «Верховина».