У музеї Меморіального комплексу «Борцям за волю України» пройшов захід, присвячений 85-ій річниці з дня загибелі художника Олекси Харкова та його асистента Зеновія Охримовича. Присутні учні ВПХУ, як молоді художники, також отримали змогу дізнатися про зберігання у фондах музею картин художників, що творили в 1930-1960 рр. у м. Стрию.
Художник Олекса Харків (01.03. 1897-14.09.1939 р.р.) – уродженець м. Кременчук на Полтавщині. Закінчив Кременчуцьке Олександрівське реальне училище, де поглиблено вивчав точні науки та креслення, вступив до Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту. Однак лихоліття Першої світової війни змусили його покинути навчання. Мобілізований до лав Російської імператорської армії, юнак врешті опинився в збройних силах УНР.
Після трагічного завершення визвольних змагань потрапив до табору інтернованих у Ланцуті. Там бранців розмістили в колишніх стайнях, бараках, у будинку домініканського монастиря. Від тифу, дизентерії та холери померло кілька сотень бійців. Їх поховали на міському цвинтарі та облаштували окремий військовий некрополь. В 1921 р. споруджено меморіал з пам’ятником, проєкт якого доопрацював і втілив хорунжий Олекса Харків. Ось його опис: «На трисхідчатому постаменті встановлено триметрову піраміду, що завершується хрестом Львівського ставропігійського братства. Напис «Вірним синам України – Старшини. 1919-1920» оточує орнамент на зразок герба гетьмана І. Мазепи. З протилежного боку піраміди горельєф роботи художника Олекси Стовбуненка: рушниця, схрещена з козацькою шаблею, а під ними – шапка-кримка з китицею. Справа – степовий шлях, самітня висока тополя і хатка, ніби перенесена з берегів Дніпра…». Це перша робота митця.
Попри жахливі умови вирувало різнобарвне життя: школи, гуртки, курси… Ще з 1920 р. тут діяла «художня студія з відділом ліплення», яку вів Василь Крижанівський (1891-1926 р.р.). Прийнято вважати, що саме у виготовленні декорацій для табірного аматорського театру виявився хист О. Харківа до живопису.
Відтак йому разом з Крижанівським вдається вступити до Краківської академії мистецтв. Тут у 1920-х навчалися знані в майбутньому митці: Лев Гец, Петро Обаль, Василь Перебийніс, Леонід Перфецький, Олександр Третяків, Василь Дядинюк. Колишні солдати намагалися знайти місце у мирному житті. На заняття вони приходили все ще у військових одностроях, а грошей вистачало лише на рік навчання.
Краківська академія мистецтв, котру пройшли майже всі галицькі художники поч. ХХ ст., знайомила з новими європейськими течіями та напрямками. На першому році навчання Олекса потрапив в академічний клас професора живопису Станіслава-Мечислава Дембіцького (1866-1924 р.р.), від якого запозичив елементи неоромантичного символізму в релігійних мотивах. Від майстрів декоративного мистецтва Юзефа Мегоффера (1869-1946 р.р.) та Феліціяна Коварського О. Харків перейняв індивідуальну манеру монументальних робіт, а в графіка Яна Войнарського (1879-1937 р.р.) навчився технікам сухої голки, деревориту, літографії.
Яскравим зразком творчих пошуків і відображенням настроїв митця стали ранні роботи в техніці офорту: копія картини Рафаеля (офорт, 1925), «Великий жаль я маю» (1925) і «Сцена з Апокаліпсису» (1926).
Вид Кракова (1927) свідчить про професійне зростання художника в пейзажі.
Тогочасне керівництво академії приділяло значну увагу консервації та реставрації видатних історичних пам’яток. Харків виконав цикл фресок для Collegium Maius – приміщення тодішньої Ягеллонської бібліотеки та групу медальйонів з образами євангелістів у замкових кімнатах Вавелю.
Олександр Харків став членом відомого літературно-мистецького товариства «Веселка», що було закладене в Калішському таборі Євгеном Маланюком, взяв участь в першій виставці Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), а також пожертвував «на лотерею в користь інвалідів Армії УНР, що перебувають в таборах, одну зі своїх акварелей.
У цей час разом з Леонідом Перфецьким та Олександром Карпенком О. Харків виконує поліхромні роботи в церкві с. Зубець біля Бучача. Протягом 1924 року разом з Магалевським та Карпенком розписує церкву Покрови в Старому Селі на Жовківщині, зобразивши постаті святих Володимира та Ольги.
1926 року О. Харків виконує комплекс робіт з декорування української церкви Успіння Пресвятої Богородиці в лемківському селі Климківка (розписи, як і церква, не збереглися, сьогодні село в гміні Ропа Горлицького повіту Малопольського воєводства). З цього приводу художник писав: «Працюючи рівно рік для чужих людей на Вавелю, захотілось й хочеться працювати для Своїх, хоть тяжко робити з матеріяльного боку, но легко з духового й чуєш то приємне відчуття за своїх й для своїх мучишся». Художник розробив власні принципи декорування храмів. Сакральні розписи зайняли помітне місце в творчому спадку маляра, бо часто були додатковим джерелом доходів.
Випускники академії часто влаштовувались вчителями малювання. Подібним шляхом пішов і Олекса Харків. З 1928 р. викладає рисунок у гімназії «Рідної школи» та вчительській семінарії Сестер Василіянок у Яворові. На початку 1931 р. у місті виникло музейне товариство «Яворівщина», яке отримало кімнату в гімназійному будинку. Активним членом-засновником товариства одразу став вчитель О. Харків. У червні 1933 р. його разом з Вікторією Турянською та Михайлиною Гординською зустрічаємо на ІІ-ому з’їзді музеологів у Самборі як делегатів від «Яворівщини». До яворівського періоду належать: портрети українських гетьманів, пейзажі та портрет «Яворівка».
Харків у тісній співпраці з директором Національного музею у Львові реставрує ікони та стінописи в храмах сіл Вілька Роснівська, Наконечне, Прилбичі, Черчик, Завадів.
З 1934 р. художник перебирається до Стрия на посаду вчителя приватної жіночої гімназії Українського педагогічного товариства та народної школи, де станом на 1936 р. мав відповідно 12 і 26 годин. Одночасно включається в роботу місцевого музею «Верховина», увійшовши до складу управи. Зразками вишивок з Яворова і Рогатинщини музей завдячує саме Олексі Харківу. Він впорядкував збірку ікон та різьби.
Управителька навчального закладу, в якому працював художник, у річному звіті за 1938\39 навчальний рік знайшла влучну характеристику: «впоював у молодь замилування до мистецтва й естетики та пропагував музейництво». У звіті зазначено, що вчитель Харків «учив практичних занять рисунків, завідатель робітні і збірки моделей до науки рисунків та бібліотеки. Опікун гуртка протилетунської та протигазової оборони».
Навчальний 1939 рік завершився 21 червня. 14 вересня Олекса Харків трагічно загинув поблизу села Завадова разом з сином тамтешнього пароха Зеноном Охримовичем. Про подію згадала 1 жовтня вже нова радянська газета «Вільна Україна».
У церкві Завадова на початку 2000-х віднайшли образ Св. Юрія на білому коні – останню роботу майстра…
Діана ІВАНЧУК.